Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― В чому справа? Хіба ж не ти жалівся на те, що всі п’ють замість того, щоб виконувати завдання?

Очі Лі Туна забігали туди-сюди. Не можна перечити повелителю… але ж це до біса не та ситуація!

Це повна катастрофа!

― Ваша величносте Багряний провіснику, ви помиляєтесь! ― тут же зігнувся ледь не до землі Лі Тун. ― Це був той посланець! Це він казав!

― Байдуже, ― протягнув Мін Чжень, усміхаючись холодною посмішкою. ― Так чи інакше, та ти підтримав його.

― Ох, чорт! ― вилаявся Лі Тун, поволі вирівнюючи верхню частину тіла. ― Але ж це ви були першим, хто підтакнув, а я всього лиш вірний слуга і вирішив вас підтримати… це просто підстава… ― бурмочучи собі під ніс, бідолаха почав вкриватись липким потом.

Бек не змогла стриматись, аби не засміятись вголос. «Ох, чорт, та ці двоє просто зобов’язані це зробити! У них же на лицях написано ― солодка парочка!»

― Ха-ха-ха-ха! ― засміявся Хуа Ян, відповідаючи на сміх Бек.

― Ей ти! ― тут же рикнув на нього Лі Дун. ― Іще слово і…

Та коли він розвернувся, перед його обличчям уже зависло крупне вкрите потом обличчя Лі Туна. Злякавшись, Лі Дун замахав руками, намагаючись відбитись від напарника:

― Ей, ти що витворяєш?! Ти ж мав намір не робити цього! Ей!

― Пробач мене, Лі Дун… ― обличчя Лі Туна було сповнене всепоглинаючою відразою, наче він зараз мав поцілувати лайно і що ближче до нього наближався, то більше хотілося вирвати від його запаху.

― Пробач?! Та я тебе на місці випотрошу, якщо зробиш це! ― заволав Лі Дун.

І в ту ж мить під загальні крики губи двох слуг Лі зіткнулись у поцілунку…

Лі Дун:

― …

Лі Тун:

― …

Всі присутні:

― …

Поцілунок тривав не довше кількох секунд, та, вартувало їхнім губам розімкнутись, як Лі Дун, озвірівши, налетів на Лі Туна, збиваючи його з ніг і кидаючи на підлогу.

Рейчел та Феліксу довелося скочити зі своїх стільців, аби не виявитися втягнутими в жорстоку бійку.

― Ти що витворяєш?! Ти очманів?! ― пролунав жорсткий крик Лі Дуна, після чого прозвучали удари.

― Я не винен! Я не винен! ― аж ридав Лі Тун, не в змозі відбиватись від такого неочікуваного потоку кулаків. ― Це завдання! Це завдання!

― Ти хочеш, аби я відлупцював Бек?! Ти в своєму розумі?! Ти хоча б розумієш, що з мене мокрого місця не залишиться, якщо я про це хоча б подумаю?!

В ту ж мить в Лі Дуна влучило закляття, відкидаючи його до стіни позаду. Впечатавшись в неї, він залишив у ній вм’ятину у формі свого тіла, а тоді почав поволі сповзати вниз, видаючи легке охкання.

― Саме так, ― прозвучав голос Багряного провісника. Він сидів за столом, піднявши угору вказівний і середній пальці, якими і запустив закляття. ― Краще тобі про це навіть не думати, не те, що говорити. А ще… будеш гамселити його після того, як він крутне пляшку і загадає наступне завдання.

Лі Тун, на якого був спрямований погляд Мін Чженя, важко підвівся із підлоги. Усе його обличчя було вкрите кров’ю, проте жодного порізу чи синця вже не було ― рани у демонів загоювалися таки швидше, ніж в інфеністів.

Змахнувши волоссям і поправивши заколку, Лі Тун також поправив пояс, а тоді підійшов до стола, аби крутнути пляшечку доторком руки.

― Я уб’ю тебе, йолопе!!! ― тут же долинуло ззаду.

Лі Дун налетів раптово, але Лі Туну вдалось ухилитися, схопившись за стіл руками і прокрутнувшись довкола своєї осі, тож демон з усієї сили влетів животом у стіл і вже точно вчепився б у Лі Туна і начистив йому обличчя, якби в ту ж мить його руки не виявилися зв’язаними невідомо звідки виниклими мотузками у вигляді коріння рослин.

― Що за маячня?! Хто це… хто це зроби… ― він розвернувся, і, як виявилось, то була справа рук Фелікса.

Махнувши рукою, дух Землі створив просто з повітря іще гіллячки, котрі, звиваючись із шаленою швидкістю, миттю обхопили його рот, змусивши замовкнути, а тоді й обмотали всього, після чого демон не втримався на ногах і звалився додолу. Він намагався пручатись, але від цього гілки стискали його тільки міцніше.

Тим часом пляшечка зупинилась, вказуючи на Сапфірове очарування.

Лі Тун, з полегшенням видихнувши, що більше не доведеться відволікатись на божевільного Лі Дуна, повернувся до Мей і харизматично всміхнувся.

Сапфірове очарування випалила без жодної нотки теплоти:

― Дія.

Від цього Лі Тун заусміхався ще сильніше:

― Будете пити, ваша величносте Сапфірове очарування. Давайте для початку один бокал.

Хуа Ян зітхнув:

― Ох, Лі Тун, але ж її величність сп’яніє вже від першого ковтка, а від бокала відключиться, не встигнувши навіть пляшку крутнути!

Демон недовірливо зиркнув на духа Вогню.

― Ваша величносте Сапфірове очарування, ви справді…? ― звернувся він.