Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих.

280] Взявши за руку мене, він назвав на ім'я і промовив:

«Стій, бідолашний, куди ти прямуєш по цих верховинах,

Краю не знаючи цього? Супутців твоїх вже Кіркея

Всіх обернула в свиней і в хліву своїм міцно тримає.

їх визволяти ідеш ти? І сам, кажу тобі, цілий

85] Звідти не вернешся й там же, де інші усі, зостанешся.

Але послухай: тебе я врятую і визволю з лиха.

Зілля узявши оце чарівне, ти в оселю Кіркеї

Сміливо йди, - з ним-бо днину лиху ти від себе відвернеш.

Я розкажу тобі все про підступне Кіркеї лукавство:

<~уміш вона приготує і зілля підсипле у неї,

Тільки тебе не здолає той чар, - того не допустить

Зілля, що дам я тобі, чарівне. Розкажу по порядку.

Щойно Кіркея довжезним жезлом замахнеться на тебе,

Зразу із піхов своїх ти вихопи меч гостролезий -

295] Кидайся з ним на Кіркею, немовби хотів її вбити.

З ляку вона тебе зразу ж на ложе до себе запросить,

Ти ж і не думай ложа богині зрікатись, звільнила б

Тільки супутників вам і тебе щоб гостинно приймала.

Лиш зажадай, щоб велику дала тобі клятву блаженних,

300] Що відтепер вона іншого лиха тобі не замислить,

Сил не позбавить тебе, як роздягнений будеш лежати».

Слово це мовивши, зілля подав мені світлий дозорець,

Вирвавши просто з землі і властивість його пояснивши.

Корінь був чорний, а цвіт - немов молоко білопінне.

305] «Молі» назвали його небожителі, - смертній людині

Рвать небезпечно його, лиш богове це можуть всевладні.

Потім Гермес відійшов на високу Олімпу вершину,

Острів лісистий лишивши, а я до будівель Кіркеї

Далі подався, лиш серце бурхливо мені колотилось.

310] Перед дверима богині розкішноволосої ставши,

Лунко гукнув я, і зразу почула мій голос богиня,

Вийшла до мене негайно й, розкривши осяйливі двері,

В дім запросила ввійти. Увійшов я з зажуреним серцем.

Садить вона мене там у чудове, тонкої роботи,

315] Срібноцвяховане крісло, під ним і для ніг був ослінчик.

Суміш у келиху злотнім, щоб пив я, сама зготувала

Й зілля укинула в нього, в душі замишляючи злеє.

Щойно без жодної шкоди я те, що дала вона, випив,

Києм мене вперезала й, окликнувши, мовила владно:

320] «Йди до свинарні тепер і з іншими там поваляйся!»

Тільки сказала це, з піхов я вихопив меч гостролезий,

Кинувся з ним на Кіркею, немовби хотів її вбити.

Скрикнула вголос вона, і підбігла, й, коліна обнявши,

З ревним риданням до мене промовила слово крилате:

325] «Хто ти і звідки? Яких ти батьків і з міста якого?

Дивно мені, що те зілля ти випив без жодної шкоди,

Досі-бо ще з-між людей цих чарів ніхто не уникнув -

Той, хто їх пив, в кого зілля пройшло крізь зубів огорожу,

В тебе ж є розум у грудях, що годі його зчарувати.

330] Мабуть, і є Одіссей ти бувалий, - про те, що він прийде,

Кілька разів злотожезлий казав мені світлий дозорець.

їдучи з Трої, на чорнім швидкім кораблі він прибуде.

Отже, свій меч гостролезий у піхви вклади і на ложе

Разом зі мною ходім, щоб, любов'ю з'єднавшись на ложі,

335] Серце довірливо ми одне перед одним відкрили».

Так говорила вона, а я їй у відповідь мовив: =

«Як же від мене, Кіркеє, ти ніжності ждеш, як сама ти

В цих же покоях супутців моїх у свиней обернула?

Мабуть, і зараз мене злоумисливо ти закликаєш

340] Ложе з тобою в твоїй розділить спочивальні, щоб раптом

Сили позбавить мене, як роздягнений буду лежати.

Ложа любовного доти з тобою ділити не хочу,

Доки мені не даси ти великої клятви, богине,

Що відтепер уже іншого лиха мені не замислиш».

345] Так я промовив, і зразу ж вона поклялась, як жадав я.

Тільки тоді, як вона поклялася і клятву скінчила,

Ліг я на ложе Кіркеї прекрасне в її спочивальні.

В домі тим часом чотири служниці її клопотались -

Ті, що в покоях її за всім доглядали дбайливо.

350] Всі народились вони від гаїв і джерел струменистих,

Рік і потоків священних, що в море глибоке спливають.

Перша по кріслах усіх килими постелила чудові,

Зверху - пурпурні, льняними їх ще підстеливши зісподу.

Друга, столи срібляні до крісел підсунувши близько,

355] Повні наїдків кошики злотні на них розставляла.

Третя медове змішала солодке вино із водою

В срібній кратері і злотний поставила кожному келих,

Воду четверта внесла і, вогонь під триніжком великим

Вмить розпаливши, ту воду уже почала нагрівати.

360] Щойно вода закипіла в блискучім котлі мідяному,

В купіль мене посадивши й з котла поливаючи, стала

Літепло лити на голову й плечі мені, щоб омити

З тіла утому тяжку, що й душу нудьгою гнітила.

Чисто помивши мене і жирним намазавши маслом,

365] Плащ на мене чудовий вона і хітон одягає,

Вводить в покої й садовить у гарне, тонкої роботи

Срібноцвяховане крісло, - під ним і для ніг був ослінчик.

Потім одна із служниць мені глек золотий, щоб умити

Руки над срібним цеберком, зливаючи воду, держала.

370] Гладко обтесаний столик підсунувши ближче, поважна

Ключниця хліба внесла й поклала на столику тому;

Різних наставивши страв, добутих охоче з запасів,

Стала припрошувать, але душа не лежала до того.

В інші думки я поринув, лихе прочуваючи серцем.

Бачить Кіркея, що я нерухомо сиджу і до їжі

Рук не простягую навіть, великим охоплений смутком,

Близько тоді підійшла і промовила слово крилате:

«Що ж ти, неначе німий, тут сидиш за столом, Одіссею,

Й душу гризеш, ні пиття не торкаючись зовсім, ні їжі?

380] Може, нового боїшся ти підступу? Годі боятись, -