Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Баоюй вагався, не знаючи, як повестися.

Чим усе це скінчилося, ви дізнаєтеся з наступного розділу.

Отже, Дайюй пошкодувала про свою сварку з Баоюєм, але не знала, як помиритись, і весь день ходила сумна, немов втратила щось дуже дороге.

Цзицзюань усе розуміла й м’яко їй дорікнула:

— Ви вчинили з Баоюєм легковажно, панянко. Вже кому-кому, а вам це непробачно. Ви ж знаєте його вдачу! Згадайте, скільки разів він скандалив через цю яшму?

Дайюй плюнула з досади:

— Не інакше як тебе хтось підіслав вичитувати мені! У чому ж моя легковажність?

— Навіщо ви ні з того ні з сього порізали шнурок? Ось вам і доказ вашої провини! Баоюй лише де в чому не мав рації. Він так добре до вас ставиться! Всі сварки відбуваються через ваші капризи, адже ви чіпляєтеся до кожного його слова.

Дайюй хотіла заперечити, але в цей момент пролунав стукіт у ворота. Цзицзюань прислухалась і з посмішкою сказала:

— Напевно, Баоюй. Прийшов просити вибачення.

— Не відчиняй! — крикнула Дайюй.

— От і знову ви, панянко, чините несправедливо, — зауважила Цзицзюань. — День жаркий, сонце палить немилосердно, і йому може стати зле. Невже вам його не жаль?

І вона пішла відмикати ворота. Це й справді виявився Баоюй. Запрошуючи його ввійти, Цзицзюань сказала:

— Яка несподіванка! Я думала, ви ніколи більше не наблизитеся до нашого дому!

— Ви готові з усякої дрібниці зробити цілу подію! — всміхнувся Баоюй. — З якого побиту я раптом перестану ходити? Нехай я навіть умру, душа моя по сто разів на день буде з’являтися сюди! Що сестриця, видужала?

— Так-то видужала, тільки душа в неї болить, — відповіла Цзицзюань. — Усе ще гнівається.

— Розумію, — кивнув Баоюй. — І навіщо їй гніватися!

Коли він увійшов, Дайюй лежала й плакала. Варто їй було побачити Баоюя, як самі собою полилися сльози.

— Як ти, сестрице? Видужала? — наблизившись, із усмішкою запитав Баоюй.

Дайюй почала втирати сльози, а Баоюй обережно присів на краєчок ліжка:

— Я знаю, ти все ще гніваєшся, але вирішив прийти, щоб ніхто не думав, начебто ми у сварці. А то почнуть нас мирити й одразу побачать, що ми зовсім як чужі. Ти краще лай мене, бий, роби що хочеш, тільки не будь до мене байдужою! Мила сестрице! Дорога сестрице!

Дайюй спочатку вирішила не звертати на Баоюя уваги й мовчати, але, коли він сказав: «щоб ніхто не думав, начебто ми у сварці» і «зовсім як чужі», вона зрозуміла, що нікого немає дорожчого за неї для Баоюя на світі, і знову заплакала.

— Не треба мене втішати! Я не посмію більше дружити з вами, другий пане, — мовила Дайюй. — Уважайте, що я поїхала!

— Куди ж ти можеш поїхати? — з усмішкою запитав Баоюй.

— Додому.

— І я з тобою, — заявив Баоюй.

— А якщо я помру?

— Тоді я піду в ченці.

Дайюй похнюпилась.

— А я ж бо думала, — сказала вона, — що ти захочеш померти слідом за мною! Навіщо ж молоти дурниці? Адже у вас у родині багато сестер: і старших, і молодших. Скільки ж життів треба мати, щоб ставати ченцем по смерті кожної з них? Усім розповім, що ти тут говорив.

Баоюй зрозумів, що бовкнув зайве, але каятися було пізно. Він почервонів від сорому й похнюпився. Добре, що ніхто не чув їхньої розмови!

Дайюй сердито подивилася на Баоюя й не вимовила більше ні слова. А помітивши, як він почервонів, тицьнула пальцем йому в чоло і з докором сказала:

— Гей ти! Такий... — Але відразу знову зітхнула й заходилася втирати сльози.

Баоюй ішов сюди з твердим наміром відкрити Дайюй свої почуття, а сказав зовсім інше й дуже