Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Дайюй, що гірко плакала, раптом відчула, що Сіжень набагато добріша за Баоюя, її слова проникли глибоко в душу Дайюй, і від хвилювання їй стало зле, а потім почалася блювота — незадовго до цього дівчинка випила цілющий відвар із грибів сянжу. Служниці заходилися біля неї поратися, підставили хустку, ляскали по спині.

— Ви, панянко, зовсім не бережете своє здоров’я, — з докором сказала Цзицзюань. — Виходить, даремно ви прийняли ліки. А як буде другому панові Баоюю, якщо ви знову занедужаєте?

«Наскільки Цзицзюань душевніша за Дайюй», — подумав Баоюй, але відразу покаявся, варто було йому глянути на сестру: вона почервоніла, на чолі виступив піт, по щоках текли сльози, плечі судорожно здригалися від ридань.

«От до чого я її довів, а допомогти нічим не можу». — З очей його покотилися сльози. У доброї Сіжень занило серце. Рука Баоюя, що її вона тримала у своїй, була холодна як лід. Їй хотілось утішити юнака, але вона мовчала, боячись іще більше його засмутити, може, він чимось дуже скривджений. У той же час їй не хотілося бути жорстокою до Дайюй. І вона, не знаючи, що робити, як усі жінки, чутлива за натурою, теж розплакалася.

Цзицзюань заходилася легенько обмахувати Дайюй віялом, а потім, дивлячись на інших, теж почала втирати сльози.

Сіжень перша взяла себе в руки, усміхнулася й сказала Баоюю:

— Може, тобі й не дорога твоя яшма, але згадай, хто зробив шнурок із бахромою, на якому вона висить, і тоді не будеш більше сваритися з панянкою Дайюй.

Почувши це, Дайюй схопила ножиці, що потрапили під руку, перемагаючи слабість, сіла на постелі й почала різати шнурок. Та ба! Сіжень і Цзицзюань не встигли їй перешкодити.

— Дарма я так старалася, — крізь сльози проговорила Дайюй, — не потрібний йому мій подарунок. Нехай хто-небудь інший зробить йому кращий шнурок.

— Навіщо ви ріжете?! — закричала Сіжень, беручи в Дайюй яшму. — Це я у всьому винувата, набалакала тут зайвого.

— Хоч на шматочки розріж! — мовив Баоюй. — Мені однаково! Яшму я більше не носитиму!

Старі служниці, що бачили, який розігрався скандал, злякались, як би не сталося лиха, і побігли до матінки Цзя й пані Ван, аби не виявитися потім винуватими. Побачивши старих, які переполошилися, матінка Цзя й пані Ван, не зрозумівши до пуття, у чому справа, поспішили в сад. Тут Сіжень кинула докірливий погляд на Цзицзюань, немов хотіла сказати: «Навіщо тобі знадобилось їх тривожити!»

Те ж саме Цзицзюань думала про Сіжень.

Увійшовши в кімнату, матінка Цзя й пані Ван побачили, що Баоюй і Дайюй, насупившись, сидять у різних кутах і мовчать. На запитання, що сталося, ніхто до пуття не міг відповісти. Тоді обидві жінки напустилися на служниць.

— Зовсім зледащіли, стоїте, начебто вас це не стосується! Чому ви їх не втихомирили?

Служниці мовчали. Скінчилося тим, що матінка Цзя повела Баоюя до себе.

Настало третє число — день народження Сюе Паня. Із цієї нагоди влаштували бенкет, а також театральну виставу, і Цзя вирушили туди всією родиною.

Баоюй, що ще не бачився з Дайюй після їхньої останньої сварки й дуже каявся, не захотів їхати і, пославшись на слабість, залишився вдома.

Дайюй, хоча й почувалася краще, довідавшись, що Баоюй залишається вдома, подумала:

«Адже він так любить вино й спектаклі, а не поїхав у гості! Напевно через нашу сварку. А може, довідався, що я не поїду, і теж не захотів? Не треба було мені різати шнурок. Якщо ж він не захоче носити свою яшму, мені доведеться надягти її йому на шию. Вже тоді він не посміє зняти!»

Загалом, Дайюй теж каялася в тім, що скривдила Баоюя.

Матінка Цзя тим часом вирішила взяти їх обох у гості, сподіваючись, що вони там помиряться. Але понад її сподівання, Баоюй і Дайюй їхати не побажали.

Матінка Цзя була незадоволена.

— Видно, це на кару за гріхи в колишнім житті я не знаю спокою через цих двох нетям. Вірно говорить прислів’я: «Тих зводить доля, хто одне з одним ворогує». Коли я закрию очі й перестану дихати, нехай сваряться скільки завгодно. Скоріше б смерть прийшла!

Слова ці випадково дійшли до вух Баоюя й Дайюй. Ніколи їм не доводилося чути, що «тих зводить доля, хто одне з одним ворогує», і вони замислилися, намагаючись зрозуміти глибокий зміст, укладений у ці слова. На очі навернулися непрохані сльози.

Дайюй плакала в павільйоні Ріки Сяосян, повернувши обличчя до вітру, а Баоюй зітхав у дворі Насолоди пурпуром, звернувши погляд до місяця. Недарма кажуть, що «можна перебувати в різних місцях, але однаково відчувати».

Намагаючись заспокоїти Баоюя, Сіжень йому виказувала:

— Це ти винуватий у вашій сварці, тільки ти. Згадай, як ти називав дурнями чоловіків, що не були у злагоді з сестрами, що паплюжили дружин, говорив, що в них немає ніякого співчуття до жінки. Чому ж сам став таким? Завтра