Читати книгу - "Коли курява спаде"

Очікуючи, поки він підніме ножа, я знову сказав до нього: «Зачекай!»

Він запитав, що я збираюся робити. Я ж хотів сказати, що горілка була справді запашною, однак натомість з вуст злетіло наступне:

— Як тебе звати? Якого ти роду?

Так, я знав, що вони — два брата — месники нашої родини Мерці, однак я забув, яке прізвище носив їхній рід. Ці мої слова глибоко вразили його. Раніше не можна було сказати, що він відчував якусь ненависть до мене, однак ці слова запалили в його очах іскру ненависті. Я ж почав відчувати запаморочення від парів горілки, що висіли в кімнаті, ніби мене охоплював сон. Ніж, гострий ніж, ніби шматок криги, устромився в мій живіт. Болю не було, тільки прохолода, але невдовзі крига почала пекти. Я почув, як закапотіла моя кров по підлозі й почув, як мій приятель-корчмар хрипким голосом сказав мені «до побачення».

Тепер, о Небо, Світлий духу, що викликав мене в цей світ, моє тіло поволі розпадається на дві частини: одна з них суха — вона піднімається вгору, а інша — та, що змочена кров’ю, залишається прикутою внизу. У цю мить я чую кроки дружини, яка спускається по сходах. Я хочу покликати її на ім'я, але звук у мене не виходить.

О Небо, якщо дійсно існує переродження душ, то дозволь мені наступного разу знову народитися в цьому місці! Я люблю це прекрасне місце! О Світлий духу, моя душа нарешті звільнилась від стікаючого кров’ю тіла і злетіла нагору, до сліпучого сонця, і там розсіялась. Тож залишилося тільки біле світло і більше нічого.

Краплі крові зібралися на підлозі в велику калюжу, і коли я застигав на ліжку, кров на підлозі також поволі набирала кольору чорної ночі.

Сучасний тибетський письменник, який пише китайською мовою, на ім'я Алек (тиб. a-legs) або Алай (кит. alai) народився 1959 року в селі Біла Долина чи Карронг (тиб. dkar-rong, кит. Матанг), що знаходиться в окрузі Г'єлронг, нині Баркхем (кит. Маркам), на висоті близько чотирьох тисяч метрів над рівнем моря. Через село проходив давній торговий шлях, відомий як «Тракт чаю та коней». Там сходилися дороги із Цінхаю, Ганьсу, що йшли до Ченду, нині адміністративному центру Сичуані (КНР), а далі на Тибет (тепер Тибетський автономний район, КНР). Батьківщина Алека знаходиться в Нгава (Нгаба, Аба), Тибето-Цянському автономному окрузі, розташованому у північно-західній частині провінції Сичуань. Це так звана історико-культурна область відома під назвою Г'єлронг, Г'яронг чи Г'єлморонг (тепер у складі Нгава-Тибетсько-Цянського та Гардзе-Тибетського автономних округів провінції Сичуань). Може перекладатися як Долина Королев чи Держава Королев, що відбиває сторінку історії місцевості, пов'язану з правлінням жінок і в давніх китайських джерелах зветься Нюйго — «Держава жінок». Регіон відомий і своїм розмаїттям релігійних течій. Представлений тибетський буддизм з релігійними школами (гелук, каг'ю, нінгма, сак'я); добуддійська релігія бон (як прадавня, так і реформована); іслам, бо його сповідали представники національної меншини хуей; даосизм, а ще так звана народна релігія із включенням культу гір і гірських вершин.

У тибетському селі на початку 60-х років XX століття дитячих розваг було мало, а точніше, вони були традиційними і споконвічними, як і багато років тому, особливо взимку. Надвечір, котім всі були вдома, усі роботи виконані, їжа приготовлена, є що випити, вся родина збиралася біля вогнища. І починали точитися розмови — чи то розповіді, чи то пісні, згадувалося минуле родини. Можна було почути і казання про Гесара, героя тибетського епосу. Алай народився в інтернаціональній родині: мати — тибетка, батько — хуей. За словами письменника, батьківська родина була пришлою в селі, і їй довелося пристосовуватися до місцевих, тобто тибетських, звичаїв і культури. Мовою спілкування була тибетська, точніше її г'єлронзький діалект. Проте китайська мова таки була теж так чи інакше присутньою, бо представники меншини хуей, що посідає третє місце серед національних меншин КНР, спілкувалися китайською мовою.

Китайська мова могла входити в побут родини й іншим шляхом. Карронг був кур'єрською станцією на великому шляху. І світ, на відзнаку від інших поселень у гірських долинах, був більш відкритим для спілкування. Були можливості для зовнішніх контактів, і таким чином до рідної мови поступово додавалася китайська — державна. У 1966 році Алай пішов до сільської школи, ну а мова навчання — китайська. По завершенні з відзнакою у 1979-му вже в Баркхемі школи він вчителював спочатку в сільській школі, потім викладав історію у випускних класах середньої школи Баркхема (1979–1984). Він встиг попрацювати редактором (літературний журнал «Нова галявина», 1984–1996; журнал «Світ наукової фантастики», 1996–1998). Перші публікації з'являються у 1982 році, і це була поезія (збірка поезій «Річка, що змиває кути»). Наступний крок — проза («Кров минулих літ», 1989 р.), яка мала продовження в наступні роки («Коли курява спаде», 1998 р., у 2000 році — премія імені Мао Дуня; «Аку тонпа: короткі оповідання», 2012; «Порожня гора», 2008 р., «Король Гесар», збірка повістей «Срібляр і місяць», 2001 р. тощо).

Шлях Алая у велику літературу схожий на шляхи багатьох представників національних меншин у Радянському Союзі. Наприклад, таким же шляхом рухався російськомовний Фазіль Іскандер (абхаз. Фазіль Абдул-іна Іскандер), який закінчив російську школу в Сухумі (столиця Абхазії) із золотою медаллю, потім інститут у Москві, працював журналістом, його перша книжка — збірка поезій, через певний проміжок часу — проза, переважно про маловідому гірську Абхазію, що зробила його знаменитим. Проте такий шлях властивий багатьом іншим письменникам Сходу, що так рвучко ввійшли в світову літературну традицію XX сторіччя і чия доля співзвучна долі Алека. Йдеться про Салмана Рушді