Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

8. Питома вага нормативного регулятора і декларації в змісті принципів, що закріплюються в Конституції, є різною. Одним із критеріїв, який обумовлює наявність частки нормативного регулятора і частки декларації в змісті принципів, закріплених у Конституції і який має враховуватись при тлумаченні таких положень, є наявність чи відсутність потреби в значних матеріальних та фінансових ресурсах для реалізації відповідного конституційного положення.

Реалізація численних положень Конституції потребує величезних матеріальних та фінансових ресурсів. Інші положення взагалі не потребують цього або потребують мінімальних ресурсів. І це з урахуванням засад розумності не може ігноруватись при тлумаченні відповідних положень Конституції. Виокремлення положень Конституції на підставі критерію, що розглядається, обґрунтовується не тільки принципом розумності, що тлумачиться абстрактно, а й практикою міжнародно-правового регулювання відносин, що визначають становище особи в суспільстві. Відповідно до п. 2 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права «кожна держава, що бере участь у цьому Пакті, приймає на себе обов’язок поважати та забезпечувати всім особам, що перебувають у межах її території і під її юрисдикцією, права, що визнаються у цьому Пакті, без будь-якого розрізнення...». Тут не передбачається будь-якої можливості неповного забезпечення будь-якою державою-учасницею Конвенції будь-якого із прав, передбачених цією Конвенцією.

Зовсім інакше визначається юридичне значення положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права[448]: «Кожна держава, що бере участь у цьому Пакті, зобов’язується... здійснити в максимальних межах наявних ресурсів заходи до того, щоб забезпечити поступово повне здійснення прав, що визнаються цим Пактом, всіма належними способами...». Отже, на відміну від громадянських і політичних прав, які безумовно мають забезпечуватись державами-учасницями Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, економічні, соціальні та культурні права мають забезпечуватись «в максимальних межах наявних ресурсів». Обов’язковим для держав-учасниць цього Пакту є лише рух у напрямку повного здійснення економічних, соціальних і культурних прав, тобто добросовісне прагнення держав-учасниць Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права до забезпечення цих прав. Викладене показує лише принципову відмінність громадянських і політичних прав, з одного боку, та економічних, соціальних і культурних прав, — з іншого. Це — лише схема, яка не виключає того, що є такі громадянські і політичні права, повне забезпечення здійснення яких не є безумовним. Зокрема, право на життя, право на свободу і недоторканність, право кожного на повагу до його гідності включені до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Але ці права повною мірою не можуть бути реалізовані. З іншого боку, положення Конституції про економічні, соціальні і культурні права складаються не тільки із елементів, які виражають соціальні наміри держави, до реалізації яких вона має прагнути в міру наявних ресурсів, а й з елементів, які мають реально забезпечуватись. Отже, численні положення Конституції вміщують в собі не тільки нормативний регулятор, а й декларацію держави про її соціальні, економічні та інші наміри. У зв’язку з цим належало б враховувати формулювання підпункту «а» п. 1 ст. А частини III Європейської соціальної хартії (переглянутої): «Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи». Це формулювання відтворюється в ст. 1 Закону «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)».

Враховуючи названі критерії поділу положень Конституції України та керуючись принципом розумності, надалі спробуємо показати особливості тлумачення і застосування окремих груп положень Конституції. Для поділу положень Конституції на такі, що мають економічний, соціальний і культурний зміст, з одного боку, і такі, що мають громадянський і політичний зміст, — з іншого, тут застосовані положення Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Разом з тим слід враховувати правову позицію, сформульовану Європейським Судом з прав людини: «Здійснення соціально-економічних прав значною мірою залежить від ситуації, особливо фінансової, в державах, про які йдеться. З іншого боку, Конвенція повинна тлумачитись у світлі сьогоднішніх умов... і вона націлена на реальний і практичний захист людини у тих сферах, де вона діє... Хоч Конвенція говорить переважно про громадянські і політичні права, багато з них у процесі реалізації набуває ознаки і тягнуть наслідки соціально-економічного характеру. Тому Суд... вважає, що та обставина, що тлумачення Конвенції може зачепити і соціально-економічну сферу, не повинне само по собі бути вирішальним аргументом проти такого тлумачення; жорсткої межі між цією сферою і змістом Конвенції не існує»[449]. Необхідно враховувати також і ту обставину, що Європейський Суд з прав людини визнає можливість послідовного застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що пов’язані із соціально-економічною сферою, з тієї причини, що застосування зазначених положень (оскільки вони є лише епізодами) не має таких істотних соціально-економічних наслідків, як застосування численних положень Конституції України.

10. Положення Конституції України, що мають громадянський і політичний зміст, переважно є конкретними правовими нормами, що підлягають прямому застосуванню судами. Відповідно, положення будь-яких нормативно-правових актів, що суперечать положенням Конституції, які мають громадянський і політичний зміст, застосовуватись не можуть. С. В. Шевчук звертає увагу на те, що фундаментальні права, в тому числі права громадянського і політичного змісту, зокрема право на свободу слова (ст. 34 Конституції) практично вилучені із судового процесу саме тому, що вони не визнаються такими, що мають самостійне юридичне значення, а «лише «припасовуються» до відповідного «конкретизуючого закону»[450]. Але відсутність судових процесів, предметом яких було б порушення положень Конституції, якими встановлюються права людини і громадянина, не може бути підставою для висновку про те, що відповідні конституційні положення і взагалі не застосовуються. Широко відомими є численні судові процеси, що відбувалися в судах та стосувалися, наприклад, дотримання вимог частини першої ст. 38 Конституції («громадяни мають право… вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»).

Разом з