Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Нарешті я вдома! Альфред забрав мене з лікарні в п'ятницю вдень. Удома була тільки Настена та її дітки. Ми з нею обіймалися так, немов не бачилися кілька років, а не кілька днів. Хоча вона ж мене відвідувала, та й інші. Але все ж удома набагато краще, ніж у лікарні. Мене навіть кошенята були раді бачити і стали лащитися до мене. Альфред завівши мене додому, відразу повернув каблучку на палець. Вона справді спадала. Натомість у пригоді стала каблучка, що мені мама колись подарувала в школі. Вона мені швидко стала замалою, а зараз вдяглася легко і слугувала буфером для моєї обручки і не давала їй спадати.

— Ось тепер не втрачу, — сказала з посмішкою — воно вже років п'ять мені було маленьким і я його зберігала як пам'ять про маму.

Альфред ніжно поцілував мене в губи.

— Мені час їхати. Буду пізно. Ти ж будеш удома?

— Так, погуляю на даху, з дітьми пограю, може, до дідуся сходжу.

Він ще раз мене поцілував і поїхав.

Вихідні пройшли дуже добре, ми кілька разів відзначили моє повернення з лікарні. Спочатку в сімейному колі, потім із друзями. І щоразу хтось та приносив великий смачний торт.

— Та ви мене солодким нагодуйте так, що я на нього скоро дивитися не зможу.

— Ізько, ти не переживай, він не сильно-то й солодкий. Він в основному з сиру зроблений, так щоб і смачно і корисно! — сказав Ріхард, ось уже взяв моду називати мене, так само як і Стас.

Вранці в понеділок, перед тренуванням застала на кухні Германа й Антуана.

— Які ранні пташки, — тихо хмикнула я і пішла робити каву — Вам зробити?

— Так, — сказав Антуан — Я тобі казав, що офіс перевіз до Германа на завод?

Я саме робила спортивне харчування і здивовано подивилася на чоловіків. Кивнула головою.

— З чого так? Я думала, на військовому заводі навряд чи може бути щось іще.

— Зазвичай так, але ж тобі належать обидва ці підприємства. Це одна з причин, чому перевіз. А основна, через наш відділ розробки. Занадто часто стали відловлювати сторонніх, які намагаються щось вивідати. Та й система для злому більш вразлива, а на заводі як у фортеці.

— Я помітила.

— Тоді був косяк, — сказав Герман — але хлопці його усунули. І їх потім добре досталося і без моєї участі. Король сильно лаяв службу безпеки заводу.

— І як давно переїхали?

— Трохи більше двох тижнів тому, коли ти ще сильно хворіла.

— Зрозуміло. А чому ви так рано встали?

— Ми то нормально, це ти спортзал проспала.

Подивилася на годинник, сьома ранку...

— Блін...

— Подзвони тренеру, може позаймається з тобою.

— Ага, а я то думаю чого це я будильника не чула. Так сподівалася, що встало до нього.

— Так Нейтан його відключив, поки тебе не було.

Подзвонила тренеру, вибачилася за свій пропуск. Тренування він мені сьогодні вже не проведе, попросив, щоб перед роботою заїхала в зал, щоб він подивився на мене і зрозумів, наскільки все запущено. Поки спілкувалася Альфред зайшов на кухню з будильником у руках.

— Тобі на яку годину його налаштувати?

— 5 ранку, понеділок, середа і п'ятниця. Сьогодні, як бачиш, проспала.

— Я теж, — він усміхнувся.

— Ізабелло, можна тобі попросити відвести документи в одне місце? — запитав Антуан.

— Нехай твій секретар з'їздить, — сказав Герман.

— Він мені потрібен уранці.

— А куди?

— Частину винаходів нових запатентувати. Хлопці вже всі документи підготували. Ні як не можемо відвезти.

— З'їжджу, — легко погодилася я — просто віддати чи ще щось там потрібно робити?

— Максимум розписатися. Із рекламою потім Стас з'їздить.

— Я тоді байк візьму, покатаюся за одне.

— Потрібно твоїм охоронцям зателефонувати, нехай тебе супроводжують, — сказав Альфред.

— Я що вже просто містом не можу просто проїхатися і документи відвезти? — запитала в коханого з прищуром.

— Можеш, але просто так безпечніше.

— Приїду на завод зателефоную їм.

— Вони вже там будуть, коли вони не з тобою, то працюють в охороні заводу, — сказав Антуан. — Раз ти не їдеш на тренування, поїж нормально.

Подивилася на коктейль, який наколотила, і тарілку з їжею, яку мені швидко організував наставник, погодилася на нормальний сніданок. Стас трохи повпирався і намагався переконати мене поїхати на машині. Схрестила руки на грудях сказала суворо:

— Так, не випендрюйся, я вже одягнулася для поїздки на байку. Ось краще закинь у машину, — поставила йому свою сумку зі змінним одягом.

— Дивлюся, хтось вибрався в магазин.

— Ага, з Настею сходила купила теплих речей. Все, я поїхала. Лови ключі.

Документи завозити довелося на інший край міста. І їхати потім на завод через усе місто. Рівно на протилежний бік. За те я покаталася собі на втіху. Було б зовсім ідеально, якби не світлофори, але зате жодних заторів. На завод я приїхала на початку одинадцятої. Припаркувалася на стоянці серед нечисленних машин. Накрила байк спеціальним чохлом і під ним же сховала шолом і рукавички. Не встигла відійти, як підбіг Стас: