Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Тепер я покатаюся! — радісно заявив він.

— Ну гаразд. А ти куди?

— За рекламою, працюю все ж таки на два підприємства! — заявив він задоволеним голосом.

Обмінялися ключами, я від байка, він мені від моєї машини. Пішла до входу. Варто було Стасу поїхати, почула шурхіт за спиною і обернулася.

— Привіт, красуне, — сказав Нірман із бридко-задоволеною посмішкою.

— Нірман, — сказала я здивовано.

— Що не очікувала мене побачити? З огляду на те, куди мене твої дружки закинули. Звісно, я і не повинен був вижити. Але раз я вижив у нашій не найкращій школі, то і в цьому лісі вижив. Шкода тільки твій колишній коханець загинув. Довелося ним пожертвувати. Своя шкурка дорожча, чи не так, люба Ізабелло?

Поки він говорив, була в шоці від того, що він живий і те, що він тут. Потім, коли він сказав про Павла, задумалася, а як власне він пройшов на територію заводу. Безпека, блін, тут «гарна». Я когось сьогодні придушу.

— А ти навіщо прийшов? І хто тебе сюди пустив?

— Твоя ж охорона і пропустила, а я просто сказав, що до тебе і що я твій хлопець.

— Що?!

— Вони наївні повірили. Правда бісить наївність деяких.

— Неймовірно дратує, трохи інше. А точніше ти, бісиш!

— Та ти що, ніби щось нове сказала.

Подумала, що варто його затримати, обшукати і здати владі. Сподіваюся, я можу це зробити. За ідеєю сюди не можна просто так проникнути, типу військовий об'єкт усе ж таки.

— Про що задумалася красуня?

— Думаю, якого дідька ти тут забув, і як давно виліз із лісу.

Він огидно-задоволено посміхається і відповів.

— Та піди не довго то я і сидів там. Встиг застати момент, як ти купила завод, багатенька ти моя шлюшка. Тобі ж сподобалося як ми з тобою розважилися, можемо повторити.

Заліпила йому ляпаса. Він облизав розбиту губу й усміхнувся.

— А рука в тебе стала ще важчою і кістлявішою. Може запросиш всередину, — він махнув на будівлю заводу.

Озирнулася, хлопці з охорони вже були недалеко. Мабуть чекали моєї команди або коли хлопець переступить межу. Задумалася згадуючи звідки власне Нірман родом. Навчався в школі він на Феті, але батьківщина в нього інша.

— Нагадай мені, де твоя батьківщина, — запитала я з усмішкою.

Він трохи напружився.

— Знаєш чому тебе закинули в ліс? Хлопці не знали, з якої ти планети, а я, на жаль, тоді просто цього не згадала. Але ж ти з Якуїна? Громадянство точно їхнє у тебе є. Точно, згадала, ти отримав громадянство Якуїна вже після школи, а так ти уродженець Інгуїна. Я права?

— І що? Працювати я можу де завгодно!

— Це так. Але ось депортувати тебе можуть на батьківщину. І передати твою справу теж на твою батьківщину. Що ти вибереш рудники чи одразу смертну кару?

— Ти, ти не смієш... Ти не зможеш!

— Повір, зможу, — сказала я холодно.

Помітила, як у нього в руках промайнуло лезо і наступної секунди мені довелося ухилитися від ножа. Ухилилася, а потім вдарила у відповідь. Ох, скільки ми билися в школі. Мене батько навіть кільком прийомам навчив, і їх з головою вистачало, щоб від Нірмана відбитися і навіть здачу дати. Ось і зараз кілька ударів і він на землі. Охорона його скувала. Подивилася на свої трохи збиті кісточки. Нісенітниця, порівняно з тим, що було в школі.

— Обшукати його аж до трусів, — сказала жорстко — І я хочу знати, якого біса його пропустили на територію заводу. І так для довідки його стезя — крадіжка даних, тож обшукувати з максимальною ретельністю. Підошву кросівок теж перевірте. Раніше там було кілька схованок. Хм, дивлюся, ти не зраджуєш своїм звичкам, — сказала, коли в нього з кросівок дістали невеликий пристрій.

Він промичав лайку. Хлопці з охорони завели його в маленьку кімнату при вході й роздягнули повністю. Дали ковдру, щоб загорнувся, а одяг ретельно додивилися.

— На тілі в нього все перевірили? Я точно знаю, що деякі прилади такі маленькі, що їх можна заховати у волоссі, вусі.

Крім того що в одязі знайшли з десяток різних пристроїв, так ще й на тілі штук п'ять. І деякі були у вигляді родимок або заховані у волоссі, за вухами.

— Ми зняли його дрон, — сказав один із хлопців.

— Це чудово. А як він пройшов на територію.

Мені показали фальшиву перепустку, з відділу розробок.

— Дізнайтеся, хто його найняв. Тільки не бийте, вистачить того, що є. А ще краще прибрати синці.

Мені полікували кісточки, а йому синці, зо почали наливатися. На запитання моїх хлопців він мовчав. Я зайшла до нього в кімнату, він криво посміхнувся.

— Хто тебе найняв?

— Не скажу, можеш вислати мене на батьківщину, побачуся з рідними.

Він спеціально скинув ковдру і тепер ходив переді мною голий. Я відвернулася і сказала хлопцям.