Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Поверніть йому одяг, а то я його знову поб'ю, — він повільно одягався — я повернулася, не соромлячись, подивилася на його торс.

— Подобаюся?

— Ні, я просто оцінюю твою фізичну витривалість. Як думаєш, як довго ти протримаєшся на рудниках. Я просто зрозуміла, що смерть це занадто легке покарання.

Він здригнувся, я чітко це помітила.

— Ти не зможеш. У тебе немає таких зв'язків.

— Упевнений?

Він із жахом дивився на мене.

— Продажна тварюка!

Я стиснула руки в кулаки і тихо і спокійно видихнула.

— Тобто це нормально красти чужу інформацію? Нормально ґвалтувати? Я просто попрошу, щоб тебе радісно зустріли на твоїй батьківщині на Якуїні. Навіть переліт організую, щоб ти 100% туди долетів у найкращому вигляді і не міг вийти кудись далі каюти. Долетиш цілий. А потім будеш пахати як нормальна людина. Цікаво, скільки тобі дадуть 10 років, 20, може більше? Очей із нього не спускати, — спокійно сказала і вийшла з кімнати охорони.

Одразу сперлася спиною об стіну й заплющила очі, стала повільно дихати.

— Води?

— Краще кава, — сказала спокійно. — Слідкуйте за ним. Не давайте йому ні з ким спілкуватися. Мобільний розберіть на частини і закрийте там, де вся його техніка не зможе передавати будь-яких сигналів і не зможе приймати.

Хлопці при мені принесли важкий ящик і склали все, що знайшли на Нірмані.

— Спеціальний сплав, перевірено часом, і наші хлопці тут ще довісили різного, тож жодних сигналів не пропустить.

Міраїл пішов мене проводжати до кабінету.

— Ви добре б'єтеся.

— Знаю тільки кілька прийомів. Батько навчив якраз щоб я могла Нірману дати здачі. Ми в одній школі вчилися на Феті, навіть в одному класі. Звідти і знаю його звички і схильності, і схованки. Потім дізналася, що працює він крадіжкою даних, часом делікатних і шантажем їхніх власників. Потрібно перепрошити перепустки і якось ускладнити захист. Просто раз він зміг пройти, то можна буде чекати ще гостей.

Зайшла в приймальню, трохи застигла, розглядаючи зміни.

— Добрий день. Добре так все змінилося.

Зі мною в різнобій привіталися. Приймальня на заводі була простора. Тепер тут розташувалося два столи секретарів. Біля штучної стіни розташувався столик із чайником і кавовою машинкою та поруч невеликий холодильник і кулер із водою.

— А стіна хіба тут була?

— Ні, її три тижні тому зробили, там тепер шафа одежна і можна спокійно переодягнутися, — сказала Аліса, ніяковіючи.

Здогадуюся, навіть чому ця кімнатка з'явилася. Герман якось згадав ще в лікарні, що застав, як Аліса швидко перед роботою переодягається.

— Я розібрала сумку з вашими речами.

— Дякую. Вмієш робити каву?

— Краще я, а то наступний ремонт буде за її рахунок, — усміхнувся Герман.

— Я випадково, — тихо сказала Аліса.

Було помітно як Герман по-батьківськи дивиться на дівчину.

— Мила, я ж не сперечаюся, але залиш каву на мене, ти краще чаї роби. Яку каву?

— Що краще, щоб заспокоїтися — валер'янка чи капучино?

— Міцна чорна кава без цукру, кілька ковтків і жодних сторонніх думок — окрім як про солодке.

— Маленьку чашечку.

Зайшла в гардеробну швидко передяглася в костюм. Вийшла, заплітаючи волосся в просту косу. Герман поставив мені каву. Обережно відпила, мене пересмикнуло.

— Ну як бадьорить?

— Так, — сказала тихо і відпила ще — щось у цьому є.

Заплющила очі, розслабляючись. Потрібно зателефонувати Антону, проконсультуватися. Допила каву, поставила чашечку на столик.

— Дякую. На диво мені майже сподобалося. Думала не зможу пити. Але, мабуть, мене вже занадто солодким нагодували, що гірка кава йде на ура.

Зайшла в кабінет. Цікаво як вони його переробили. Одразу потрапила в кабінет Германа. А зліва побачила двері, що ведуть до кабінету Антуана. Обох директорів знайшла в Антуана.

— Привіт.

— Привіт, — сказала Антуан.

Герман кивнув, щось читаючи.

— Що там сталося на вулиці? — запитав Генман.

— Нірмана спіймали. Антуан пам'ятаєш його?

— Він хіба не повинен був загубитися в лісі.

— На жаль він там не загубився, тільки Павла шакалам згодував. А сам вибрався і знову зайнявся своїм промислом. Вгадай навіщо він сюди намагався пробратися?

— Та ну?! — здивувався Антуан — Він сподівався пробратися й отримати інформацію про наші розробки? Невже він такий наївний.

— Ти б бачив скільки з нього різних штук зняли. Деякі були схожі на прості родимки. Ще його дрон зняли. Як же я відразу про це не подумала! — мене різко осінило.