Читати книгу - "Твори. Том 1"

— Моїй сестрі й тобі краще було б не втручатися в чужі любовні справи. Я вам сказав, що дівчина мені подобається і що коли б я одружився з нею, то вперше в житті зробив би розумний і розважливий вчинок. От і все. А сталося так, що тепер мені більше подобається старша. Почуття мої змінились. Це з кожним може бути.

Потім, пильно глянувши тому в очі, додав:

— А ти що робиш, коли жінка перестає тобі подобатись? Жалієш її?

Поль Бретіньї розгублено дивився на нього, силкуючись зрозуміти приховане значення цих слів. Він теж почав гарячкувати і гостро мовив:

— Ще раз кажу: тут ідеться не про новію і не про заміжню жінку, а про невинну дівчину, яку ти обдурив коли не обіцянками, то всією своєю поведінкою! Це підло! Чуєш? Порядні, чесні люди так не роблять!..

Гонтран зблід і тремтячим голосом урвав його:

— Замовкни!.. Ти й так уже надто багато сказав… а я надто багато почув… Годі! Я теж, коли б не був твоїм другом… показав би тобі, що й у мене терпець може лопнути. Ще слово, і між нами все буде скінчено, назавжди!

Потім, твердо вимовляючи кожне слово, кинув ГІолеві просто в обличчя:

— Не тобі вимагати від мене пояснень… Скоріше я міг зажадати їх від тебе… Є такі вчинки, що справді не до лиця ні порядним, ні чесним людям… Вони можуть мати різні… форми… але дружба повинна була б застерігати від них… і любов не виправдує їх.

І раптом, змінивши тон, сказав весело, майже жартуючи:

— Що ж до Шарлотти, то якщо вона так зворушила тебе й так подобається тобі, візьми її та й одружися з нею. Шлюб часто допомагає вийти з трудного становища. Це і вихід, і фортеця, в якій можна оборонитися від великої скрути. Дівчина гарна й багата!.. Чому б тобі не закінчити саме так! Цікаво було б, якби ми обидва поженилися тут в один день, — я ж одружусь із старшою. Кажу тобі це по секрету, так що ти нікому ні слова… І дивись не забувай, що ти менше, ніж будь-хто, маєш право говорити про чесність та сумління, коли це стосується кохання. Тепер іди у своїх справах. А я візьмуся до своїх. Бувай.

І, круто повернувшись, він пішов до села. А Поль Бретіньї, розгублений і збентежений, поволі рушив до готелю «Монт-Оріоль».

Він старався пригадати кожне слово Гонтрана, щоб зрозуміти його натяки, сенс їх, і дивувався тій спритності, з якою дехто приховує таємні ганебні сторони своєї душі.

Христіана запитала:

— Що вам сказав Гонтран?

Поль пробурмотів:

— Боже мій, йому… йому тепер більше подобається старша… Я навіть думаю, що він збирається з нею одружитись… А коли я почав йому трохи гостро дорікати, він заткнув мені рота натяками… неприємними… для нас із вами.

Христіана сіла на стілець і прошепотіла:

— О Боже мій!.. Боже мій!..

Але в цю мить нагодився Гонтран, бо щойно подзвонйли на обід; поцілувавши сестру в лоб, він весело спитав:

— Ну, сестричко, як ти себе почуваєш? Не дуже стомилась?

Потім потиснув руку Полю й звернувся до Андермата, що увійшов у кімнату слідом за ним:

— О, найкращий з усіх зятів, чоловіків і приятелів, чи можете ви мені точно сказати, скільки коштує старий дохлий осел, що валяється на дорозі?

IV

Андермат і доктор Латон прогулювались перед казино по терасі, оздобленій вазами з підробленого мармуру.

— Він зі мною навіть не вітається, — скаржився лікар на свого колегу Бонфія. — Сидить там у своєму лігві, як вепр. Якби міг, то, певно, отруїв би наші джерела.

Андермат ходив глибоко замислений, заклавши руки за спину і зсунувши на потилицю сірий фетровий капелюх, так що відкрився край лисини над лобом. Нарешті сказав:

— Ет, через три місяці старе товариство проситиме ласки. Вони торгуються через десять тисяч франків. Це той нещасний Бонфій підбурює їх проти мене і запевняє, що я поступлюся. Але він помиляється!

Новий головний лікар підхопив:

— Ви знаєте, вчора вони закрили своє казино! Ніхто туди не ходив.

— Знаю, але й у нас люду не густо. Всі сидять по готелях. А в готелях нудно, мій любий. Треба розважати курортників, щоб сезон видався їм надто коротким. До нас щовечора приходять тільки ті, хто живе в готелі «Монт-Оріоль», бо їм близько, а інші вагаються і сидять у своїх закапелках. А все діло тільки в дорозі! Успіх завжди залежить від якихось непомітних причин, треба тільки знайти їх. Дороги, які ведуть до місця приємних розваг, самі мають бути приємними, початком сподіваних утіх.

А дороги, що сюди ведуть, всі погані — кам’янисті, круті, на них людина стомлюється. Коли появляється бажання кудись піти, то мимоволі вибираєш те місце, до якого веде широка й рівна дорога, вдень тіниста, а ввечері легка, нестомлива, саме їй і віддаєш перевагу перед іншими. Знали б ви як довго живе в нашому тілі спогад про тисячу всяких дрібниць, хоч розум на них не звертає уваги. По-моєму, саме це лежить в основі пам’яті у тварин. Ви десь ідете собі, і вам страшно жарко, ви набили ноги об каміння, вам важко підійматися, й у вас виникає нездоланна фізична відраза до цієї дороги, хоча йдучи, ви думали про щось зовсім інше. Ви розмовляли з приятелем і зовсім не помічали цих дрібних невигод, нічого не бачили, нічого не запам’ятали, але ваші ноги, м’язи, легені,— все ваше тіло не забуло цих відчуттів і, коли розум захоче повести вас знову цією самою дорогою, воно скаже: «Ні, не піду, мені там було дуже неприємно». І розум беззаперечно послухається, скоряючись мовчазній мові товаришів, що його носять.

Отож нам потрібні хороші дороги, а це означає, що мені потрібні землі цього впертого осла Оріоля. Але терпіння… Ах, до речі, Ма-Русель купив дачу на тих самих умовах, що й Ремюзо. Довелось піти на цю маленьку жертву, адже він віддячить нам за неї вдесятеро. Спробуйте довідатися про наміри Клоша.

— Він зробить так, як і інші,— сказав лікар. — Але є ще одна річ, про яку я вже кілька днів думаю і яку ми зовсім забули: це метеорологічний бюлетень.

— Який метеорологічний бюлетень?

— У великих паризьких газетах! Це конче потрібно! Треба показати, що температура на нашому курорті чудова, стала, рівна, без різких змін, що в цьому відношенні з Монт-Оріолем не може змагатися жоден із сусідніх курортів. Ви купите місце