Читати книгу - "Жінка у білому"

Дозвольте мені тут вигукнути мимохідь: як це все цікаво!

Дорогою до Сент-Джонз-Вуду моя супутниця не виказувала ніяких ознак тривоги. Я, коли забажаю, можу бути турботливим, як батько, а цього разу я був турботливіший за всіх батьків. До того ж у мене було чим здобути її цілковиту довіру. Чи ж не я зробив ті ліки, що її вилікували, чи ж не я застеріг її від небезпеки, що загрожувала від сера Персіваля? Можливо, я надто покладався на ці свої заслуги, можливо, я недооцінив загальновідомої проникливості й природного чуття людей розумово відсталих. Так чи так, а я не зумів достатньо підготувати Анну до того розчарування, що чекало на неї в моєму домі. Коли я ввів її до вітальні й вона побачила, що там нікого немає, крім мадам Фоско, з якою вона була незнайома, вона виявила ознаки вкрай сильного хвилювання. От ніби почула в повітрі небезпеку, як собака чує нюхом присутність живої істоти, хоч і не бачить її. Той її переляк був раптовий і безпричинний. Намарне я умовляв її. Може б, я й зумів заспокоїти її, але ж та серйозна хвороба серця, яка давно її мучила, була непідвладна всім моїм моральним пігулкам. На мій невимовний жах, її взяли корчі, а вона ж була в такому стані, що могла отам і сконати біля наших ніг!

Ми послали по найближчого лікаря. Йому сказали, що потрібна негайна допомога такій собі леді Глайд, яка зненацька захворіла. Я з величезним полегшенням побачив, що лікар знає свою справу. Описавши йому мою гостю як людину із слабким інтелектом, яка страждає від нав'язливих ідей, я домовився, що доглядальницею коло неї побуде тільки моя дружина. Одначе нещасна була така хвора, що можна було й не боятися якоїсь надмірної балакучості з її боку. Я тепер боявся одного тільки: коли б гадана леді Глайд не померла раніше, ніж справжня леді Глайд прибуде в Лондон.

Уранці я написав до мадам Рюбель, щоб вона зустрілася зі мною ввечері в п'ятницю 26 липня в домі її чоловіка. Я написав також Персівалеві. Він мав показати своїй дружині запрошення її дядечка, переконати її, що Меріан уже поїхала в Лондон поперед неї, та відправити її в місто денним поїздом — неодмінно 26-го числа. Поміркувавши, я відчув, як необхідно, зважаючи на стан здоров'я Анни Катерік, прискорити події, щоб мати леді Глайд напохваті раніше, ніж я планував спочатку. Та що я міг змінити, яких нових заходів ужити? В моїм жахливо непевнім становищі мені лишалося тільки уповати на щасливий випадок та на лікаря. Моє хвилювання виливалось у зворушливі вигуки, й мені вистачало самовладання поєднувати їх з ім'ям «леді Глайд». Але у всьому іншому Фоско того вікопомного дня не був самим собою — повне затемнення затьмарило ясну славу Фоско!

Цілу ніч Анна тяжко мучилась, прокинулась виснажена, але згодом, під полудень, почулася напрочуд добре. Мій гнучкий дух воскрес разом із нею. Відповіді Персіваля й мадам Рюбель я міг отримати лише вранці наступного дня, тобто 26 липня. Певний, що обоє неухильно виконають мої вказівки, якщо тільки їм не стане на заваді непередбачений випадок, я пішов замовити кеб, щоб наступного дня зустріти леді Глайд на вокзалі, й наказав, щоб карета була біля мого дому 26 липня о другій годині дня. Переконавшись на власні очі, що моє замовлення записано в книгу, я поїхав домовитися про дещо з мсьє Рюбелем. Я також забезпечив собі послуги двох джентльменів, що могли дати мені потрібні медичні висновки про божевілля. Одного з них знав особисто я, другого знав мсьє Рюбель. Уми обох цих людей ширяли високо над вузькими моральними забобонами, обидва переживали тимчасову матеріальну скруту, обидва вірили в мене.

Вже звернуло за п'яту годину, коли я, подбавши про всі ці приготування, поїхав нарешті додому. Коли я повернувся, Анна Катерік була вже мертва. Вона померла 25-го, а леді Глайд мала приїхати в Лондон аж 26-го, назавтра!

Я був приголомшений. Ви подумайте лишень. Фоско — приголомшений!

Запізно було вже відступати. Ще до мого повернення додому лікар турботливо постарався звільнити мене від клопоту й власноручно зареєстрував смерть «леді Глайд» тим самим числом, якого вона й сталась. Тепер у моєму грандіозному плані, досі такому бездоганному, було вразливе місце. Ніякі мої зусилля не могли відмінити фатальної події 25 липня. Але я мужньо обернувся лицем до майбуття. На карту були поставлені Персівалеві й мої інтереси — нічого іншого не лишалось, як довести гру до кінця. Я прикликав на поміч непорушне своє самовладання і дограв свою гру.

Вранці 26-го я отримав Персівалевого листа, де повідомлялось, що його дружина прибуває денним поїздом. Відписала мені й мадам Рюбель — що приїде ввечері. Залишивши в домі мертву «леді Глайд», я поїхав на вокзал зустріти справжню леді Глайд, яка мала прибути о третій годині. Під сидінням карети була схована одежа Анни Катерік, у якій вона прибула в мій дім. Цій одежі судилося допомогти померлій воскреснути в образі іншої, живої жінки. От так ситуація! Я пропоную цю тему підростаючим англійським романістам! Я пропоную її, таку свіжу, вкрай виписаним французьким драматургам!

Леді Глайд прибула на вокзал. Там була така тиснява й товкотнеча, і за багажем її я простояв довше, ніж мені хотілось, — адже могли нагодитись якісь її друзі. Коли ми сіли в кеб і рушили, вона зразу ж заблагала, щоб я сказав, де її сестра та що з нею. Я вигадав найзаспокійливіші вісті — запевнив її, що вона побачить свою сестру в моєму домі. Тільки ж цього разу «мій дім» знаходився біля Лестер-Скверу і в ньому жив мсьє Рюбель, який і зустрів нас у холі.

Я провів мою гостю нагору, в кімнату, що дивилася вікнами на задвірки; внизу вже чекали обидва пани медики, щоб оглянути пацієнтку й дати мені свої медичні висновки. Заспокоївши леді Глайд необхідними запевненнями, що вона зараз побачить сестру, я по черзі відрекомендував їй моїх друзів. Вони виконали потрібні формальності швидко, розумно, добросовісно. Тільки-но вони вийшли з її кімнати, як туди зайшов я і