Читати книгу - "Молоді літа короля Генріха IV"

«Я чогось хочу — і ні перед чим не спинюся, щоб досягти свого. А цього бракує чоловікам — навіть моєму братові, народному ідолові, що ось-ось має зійти на французький трон. Потрібен один-однісінький удар — але він боїться його завдати. А його сестра не побоїться. Вона, якщо треба, могла б і власною рукою вдарити. Руки у мене сильні і все тіло не кволіше, ніж у брата, плечі широкі, і я сама могла б стати героєм нашого роду, якби не ті дрібнички, що роблять мене жінкою: але якраз ними я й доможуся свого».

Вона дала знак, надбігли слуги, привели ченця, упхнули його в двері й відразу зачинили їх. Богиня лишилася в своєму покої наодинці з бурою постаттю, яка прийшла знизу, з вулиці, й від якої страшенно смерділо. Ніякі парфуми не могли перебити смороду немитого тіла, що зразу розійшовся по всьому покою; але вельможна дама витримала все. Вона звернулась до ченчика, що кліпав очицями, плямкав товстими губами й ворушив своїми селянськими ручиськами, схованими в стулені докупи рукави. О, він охоче вийняв би ті руки й полапав оце пишне тіло, що перед ним. Ані сліду боязкої шаноби: нині все перемішалось, у священній Лізі всім однакова ціна. Подивіться хоч би на вулицю за барилами з піском: там лежать купами полковники та дворяни, то ми їх навалили. А жінки їхні зосталися нам на втіху. Ге-ге! Молодь, каже! Високі поривання!

— Як тебе звати? — спитала герцогиня так суворо, що молодик злякався.

— Та ви ж знаєте, — буркнув він. — Ви ж самі назвали мене згори на ім'я. Гукали: «Жаку, де ти?»[153] Ну, ось я тут. А далі що?

— Стань на коліна! — рішуче звеліла герцогиня Монпансьє.— Перебирай чотки й молись.

Із його маячних слів вона збагнула, що її влада над ним безмежна. Вона заполонила його сни вже давно, бо він не вперше слухав, як вона промовляє з балкону. Тепер йому довелось на колінах висповідатись їй, розповісти про свою ганебну й жалюгідну долю: він прогрішився плоттю, і його з монастиря послали до Парижа, щоб він там здійснив подвиг. Настоятель утовкмачив йому, що плотський гріх можна спокутувати тільки подвигом.

— Яким же? — спитала герцогиня.

Цього він не знав. Ті ченці, що виховували його, досі нічого про це не сказали. Ченці весь час готують царевбивць, а щоб скористатись ними — до цього не доходять. «Оцей-от — мій», — подумала вона і владно промовила:

— Ти належиш мені. Я зроблю з тобою що схочу. Я можу обернути тебе в невидимця. Відвернись до стіни.

А сама відійшла в другий кінець покою і вдала, ніби шукає ченчика. Ось вона спитала: — Жаку, де ти? — потім ще й ще раз, але він не озивався. «Ого, то я й справді зробився невидимий», — сказав він сам собі, але ніщо більше йому не спало на думку, і серце в нього не забилося частіше.

— Жаку, підійди й доторкнись до краєчка моєї сукні, тоді ти знову зробишся видимий.

— А я не хочу робитись видимим, — пробурчав він. — Хіба що дасте потриматись не тільки за краєчок сукні.

Одначе рушив до неї, хляпаючи сандалями; та перше ніж він дотягся рукою до її прозорого вбрання, вона сказала півголосом, але грізно:

— Жаку! Ти повинен убити короля.

Хоч який тупий був селюк, але від тих слів він похитнувся, змінився на виду й довго не міг видобути з себе голосу, аж урешті злякано охнув. Ту хвильку, поки він мовчав, йому ввижалося, що з уст цієї вельможної дияволиці вилітають усі жахи вічного прокляття, видні, мов язики полум'я. Під її прозорою сукнею він розглядів кінське копито, та ще як виразно!

— Слухайся мене, Жаку, і ти будеш щасливий. Коли ти вб'єш короля, тобі здійсняться три бажання. Перше — ти можеш вимагати кардинальської шапки. Друге — ти будеш багатий. Ну, а третє — я подарую тобі сама, — пообіцяла вона, без сорому, натякаючи на свої жіночі принади. Голос її перейшов у ніжну воркотню, вона знаджувала його, як лишень уміла, а коли помітила, що він уже тремтить, як листок на осиці, і з рота йому тече слина, розтлумачила цьому бевзеві, що король — майже така сама людина, як усі. І вмирає він тільки раз, а потім уже не встане.

— А тебе хай шукають скільки завгодно, ти ж невидимий. Жаку, де ти?

— Ось, біля тебе, — пробелькотів він, аж захлинаючися з утіхи, бо вже зрозумів усе й більш не турбувався ні про що.

— Спершу вбий короля й стань кардиналом. Я допускаю до себе тільки кардиналів. — Це вона вимовила, навпаки, холодно й погордливо, окидаючи його швидким допитливим поглядом: «Занадто гладкий цей бовдур, у нього не стане спритності заколоти Валуа. Нехай попостує, а щоб став кмітливіший, йому щось підсипатимуть у їжу. А втім, він і так уже бачить і чує те, що мені треба. В монастирі його настрахають пекельним вогнем, щоб він раптом не закомизився. Та ні, не закомизиться, він уже у мене в жмені».

І герцогиня смикнула за шворку від дзвоника:

— Виведіть цього смердюха, а тут провітріть!

А сама підійшла до вікна, як була, напівгола, і внизу збіглась ціла юрма сповненої високих поривань молоді, щоб побачити її. Вона спокійнісінько дала тим молодикам намилуватись на всі її принади: вікно сягало аж до підлоги. Натхнена своєю безмірною гордістю, герцогиня дивилася просто на сонце, і вогненне око неба не сліпило її.

— Я — наважусь!

Втікаючи зі свого