Читати книгу - "Замогильні записки"

фортеці Блай, шукає в місті Рене Французького в’язницю поета – епізод в історії людської долі і слави, що не має собі рівних. Празькі праведники сто разів проїхали б через Феррару, не забажавши такого, але пані Беррійська – неаполітанка, вона співвітчизниця Тассо, який говорив: «Io desiderio di Napoli, come l’anime ben disposte del paradiso – Я прагну Неаполя, як добромисні душі прагнуть раю».

Я був в опозиції і в неласці; ордонанси повільно зріли в палаці і спочивали у глибинах серця, даючи їх авторам таємну радість; на той час герцогині Беррійській потрапила на очі гравюра із зображенням співака Єрусалима у в’язниці. «Сподіваюся, – мовила вона, – що така ж доля чекає незабаром Шатобріана». Слова, сказані в добу благоденства; тепер у них не більше сенсу, ніж у словах, що зірвалися з язика під чаркою. Мені довелося опинитися разом з Madame у в’язниці Тассо після того, як, служачи їй, я сам побував у поліцейській в’язниці. Які піднесені почуття виявила благородна принцеса, якою повагою пошанувала мене, звернувшись до мене по допомогу після того, як кинула подібне побажання. Якщо вона переоцінила мої таланти, висловивши цю свою мрію, вона не помилилася в моєму характері, обдарувавши мене своєю довірою.

‹Герцогиня Беррійська добивається від Шатобріана згоди відвезти до Праги її лист із проханням надати їй декларацію про повноліття сина›

Книга сорок друга

‹Шлях з Італії до Праги›

3
‹…› Прага
Прага, 29 вересня 1833 року

‹Переправа через Дунай; Вальдмюнхен›

На третій день після мого приїзду до Праги я вручив Іасенту листа до пані герцогині Беррійської; за моїми розрахунками, він мав застати її у Трієсті. У цьому листі мовилося, що королівська родина виїхала до Леобена, що на повноліття Генріха прибули молоді французи, але король вислизнув від них, що я бачив пані дружину дофіна, і вона порадила мені негайно вирушити до Карла X у Бутширад, що Mademoiselle я як слід не бачив, тому що їй трохи нездужається, що мене провели до неї в кімнату, де панував напівморок, бо віконниці були зачинені, і вона простягнула мені палаючу руку, благаючи мене врятувати їх усіх; що я вирушив у Бутширад, бачив пана де Блакаса і розмовляв з ним щодо декларації про повноліття Генріха V, що вночі мене провели до королівської почивальні; король дрімав і, коли я подав йому листа від пані герцогині Беррійської, здався мені настроєним категорично проти моєї найяснішої клієнтки; втім, короткий папір, що його я написав у зв’язку з повноліттям Генріха V, схоже, йому сподобався.

Лист закінчувався так:

«Не приховуватиму від Вас, пані, що справи наші зовсім не добрі. Наші вороги посміялися б, якби побачили, як ми сперечаємося один з одним за королівську владу без королівства, скіпетр, що обернувся на посох паломника і слугує нам у вигнанні, яке, мабуть, закінчиться дуже не скоро. Камінь спотикання полягає єдино у вихованні Вашого сина, проте я не бачу ніякої можливості його змінити. Я повертаюся в богадільню, до бідняків, яких опікує пані де Шатобріан; там я завжди буду у Вашому розпорядженні. Якщо коли-небудь Генріх опиниться цілком у Вашій владі і Ви, як і раніше, матимете бажання, щоб цей безцінний скарб був переданий до моїх рук, я вважатиму за щастя і честь присвятити йому решту моїх днів, але я міг би взяти на себе таку страшну відповідальність, лише здобувши цілковиту свободу вибору і думок, перебуваючи на незалежній землі, поза досяжністю абсолютних монархій».

У лист я вклав копію мого проекту декларації про повноліття:

«Ми, Генріх V, досягнувши віку, коли за законами королівства настає повноліття спадкоємця престолу, бажаємо, щоб першим вчинком, який буде за цим повноліттям, став офіційний протест проти узурпації престолу Луї-Філіпом, герцогом Орлеанським. Тому ми з відома нашої ради склали цей документ на підтримку наших прав і прав французів. Написано тридцятого дня місяця вересня року від Різдва Христового тисяча вісімсот тридцять третього».

‹Подробиці побачення Шатобріана з дружиною дофіна›

5
Бутширад. – Сон Карла X. – Генріх V. – Прийняття молодим роялістів
Прага, 30 вересня 1833 року

Бутширад – вілла великого герцога Тосканського, розташована приблизно за шість льє від Праги, на шляху до Карлсбада. Австрійські князі володіють землями у себе на батьківщині; по той бік Альп вони всього лише довічні орендарі: Італія віддана їм внайми. У Бутширад веде алея, облямована трьома рядами яблуневих дерев. Вілла не має ніякого вигляду; разом із службами вона схожа на багатий хутір і підноситься серед голої рівнини поблизу села і дзвіниці, що потопають у зелені. Внутрішня оздоба будинку – італійське безглуздя на 50-му градусі широти: великі зали без камінів і печей. Сумно бачити оздоблення покоїв – пам’ять про Холі-Роуда. З притулку Якова II, знов обставленого Карлом X, крісла і килими перекочували у Бутширад.

У короля був жар, і, коли 27-го числа о восьмій вечора я приїхав у Бутширад, він лежав у ліжку. Пан де Блакас, як сказано в моєму листі пані герцогині Беррійській, провів мене до спальні Карла X. На каміні горів маленький світильник; у тиші і темряві я чув тільки дихання тридцять п’ятого наступника Гуго Капета. О мій старий король! сон ваш був неспокійний; час і знегоди важким кошмаром налягли вам на груди. Молодий чоловік не почуває стільки любові, підходячи до ложа своєї юної дружини, скільки я почував пошани, тихенько наближаючись до вашого самотнього одра. Принаймні я не був поганим сном, який розбудив вас перед смертю вашого сина! Я подумки звертав до вас слова, які не зміг би промовити вголос без сліз: «Хай береже вас Всевишній від прийдешніх лих! Спіть спокійно в ці ночі, передвісниці останнього сну! Довгий час ночами вас супроводили самі лише хвороби. Хай стане це ложе вигнання м’якшим, бо скоро до вас зійде Господь! йому одному під силу зробити для вас чужу землю пухом!»

Так, я з радістю віддав би всю мою кров заради того, щоб у Франції запанувала законна монархія. Я уявляв, що із старовинним королівським родом може статися те, що сталося із жезлом Аарона: у скинії Єрусалимській він знову зазеленів і вкрився квітками мигдалю, що символізує відновлення союзу. Я не прагну заглушити жалі, стримати сльози, сліди яких всі до єдиного мені хотілося б стерти із засмученого королівського чола. Суперечливі почуття щодо тих самих персон – свідчення щирості моїх записок. Карл X розчулює мене як людина, але ображає як монарх; я віддаюся обом цим враженням, то