Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— Ну, це й так зрозуміло, — сховала вираз свого обличчя за волоссям, нахилившись, щоб витерти засохлу кров із ноги.

— Для того, щоб ми не вимерли, Старійшини створили закон, за яким, якщо в зграї народжується вовчиця, альфа вирішує, хто буде її парою, проводиться ритуал, і коли вовчиця переходить, знаходить постійну пару, захисника, — з дивною інтонацією випалив він майже на одному подиху.

Піднялася і розгублено подивилася на нього.

— Що, вибач, ти сказав? — моя операційна система під назвою мозок зависла і дала збій. Прямо бачу синій екран смерті з великим таким написом: «ЗА ЩО?!».

Юра рвучко видихнув, наче те, що він зараз скаже, йому казати дуже неприємно і важко, провів обома руками по волоссю, скуйовдив мої улюблені кучерики.

— Дар, коли тобі виповнилося шість, провели ритуал. Дідусь... Ренат наполіг на тому, щоб ти стала моєю парою, бо єдина з онучок колишнього альфи нашої зграї, народилася майбутньою вовчицею, — Юрко нервово стиснув руки в кулаки.

Мій мозок судомно працював, але напис на синьому екрані не змінювався, пульсуючи тими ж словами: «ЗА ЩО?!».

— Але я ніколи не була частиною вашої зграї, — трохи розгублено зауважила.

— Поки твій дідусь був живий, була. І коли ви з Іваном перейшли б у підлітковому віці, ви б повернулися до зграї. Але ви чомусь не перейшли, попри запах. Взагалі дивно, що Іван пішов до Білого у зграю, а не до дідуся Рената. Ми ж були найближче, — хлопець абсолютно спокійно задумався, а я тим часом повільно закипала.

— Я не розумію,— затулила обличчя руками, відчуваючи, що ще трохи й зірвуся до біса.

— Я теж не розумію, як Білий узагалі з тобою зв'язався, адже після ритуалу — це неможливо. Хіба що... — він замовк, думаючи про щось своє, а я ж придушувала в собі бажання його стукнути. З такою байдужістю він це все говорив, що навіть було огидно.

— Ти хочеш сказати, що дід і мої батьки погодилися на проведення якогось ритуалу над мною, після якого ти став моєю парою?! — мій голос тремтів від ледь приховуваної злості на хлопця. Що він взагалі таке несе?! Це що за договірний шлюб такий у вовків, а?!

— А ти не пам'ятаєш? — трохи розгублено, запитав він. На тобі, свята невинність!

— Вони б ніколи так не... — упевнено почала я і замовкла.

Усе через гроші. Я погано пам'ятаю ті часи, я була надто мала, щоб мене турбували такі речі, як гроші. Ось тільки в той час дідусь сильно хворів і, щоб вилікувати його, потрібна була операція, багато грошей. Того ж року татові дали від роботи двокімнатну квартиру, замість маленької однокімнатної квартири, в якій ми до цього жили. Я не знала, звідки взялися гроші на квартиру й операцію дідові, та й не хвилювало мене раніше це, тепер же дізналася. Мене продали як племінну кобилу, мої ж батьки та дідусь. Цікаво, а бабуся знала? А Іван?

Я засміялася гірко так і не по-справжньому.

— Дар, — покликав Юра і взяв мене за руку. Я здригнулася, відчуваючи сильне бажання нахилитися, щоб він мене обійняв, пожалів.

— А ти пам'ятаєш, що це за ритуал? Що з нами зробили? — запитала просто так, щоб запитати.

— Пам'ятаю лише те, що ми обмінювалися кров'ю. Ти тоді такою кумедною була, весь час за спідницею мами ховалася, — він якось дивно тепло посміхнувся своїм спогадам, від цього мені з одного боку стало приємно на душі, а з іншого моторошно.

— Ми з тобою зустрічалися до шостого класу? Я не пам'ятаю цього, — пояснила йому.

— Тільки один раз під час ритуалу. Це було дуже давно, до того ж ти майже весь час плакала, — він знову так дивно посміхнувся, що я трохи розгублено втупилася в його руку, яка й досі тримала мене.

— Мені ніхто й ніколи не говорив про це, і ти, коли до нас перевівся, ні слова про це не говорив.

— Я думав, ти знаєш, ти так дивилася на мене часом, що я... — Юра осікся, щоки, наче в хлопчиська, почервоніли, і він відвернувся, нервово провівши рукою по кучерях.

— Юре, так це тому я все це до тебе відчувала? Через ритуал? — охриплим голосом запитала, втупившись поглядом у підлогу, добре хоч не ляпнула про те, що й зараз відчуваю.

— Що за "все це"? — трохи розгублено запитав він, а я все більше стиснулася. Тобто моя хвороба до нього навіть після ритуалу явне відхилення.

— Та так... — буркнула собі під ніс, відчуваючи, як горять щоки. Почула, як Говерла усміхнувся і ніжно торкнувся моєї червоної щоки, ледве відчутно погладив її пальцями, які всі в мозолях через гру на гітарі.

— Я так злився, коли батько змусив мене перевестися у твою школу і клас. Я весь час думав про друзів із минулої школи та трохи злився на тебе. Хоча тепер я розумію, що дідусь вирішив у такий спосіб здружити мене з тобою та Іваном, ви ж мали стати частиною зграї. Але, як бачиш, навіть із цим я не впорався, по дурості вирішивши, що ви в друзі мені не підходите, тож тепер Івана в зграї Білого, а ти... — він говорив тихо, трохи посміхаючись, по-хазяйськи тримаючи мене за руку, другою рукою погладжуючи мою щоку...

— А я тепер дістануся найсильнішому з вас, як приз у вашій безглуздій грі! — закінчила я різко і, вирвавшись, встала з ліжка.

 — Дар, я ... — почав було Юра в мене за спиною, але зупинився.