Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— Він не наша рідна дитина, товстушка. Але навіть якби й був, ти його пара, а ми намагалися зробити те, від чого ти могла померти, нехай це тільки для твого ж блага. Він його вб'є, — жінка закрила обличчя рукою і тихо заплакала.

Що вона таке каже? Кай, звісно, покидьок, але щоб батька вбити? Що за маячня?! Чому вона так вірить у це?

— Як смієте ви називати себе його матір'ю, якщо вважаєте його на це здатним? Кай ніколи б так не зробив, я в цьому більш ніж упевнена. Ідіть, — забрала в неї саквояж, буквально виштовхнула в коридор і зачинила за нею двері.

— Ти його пара? — почула за спиною Юри дивний голос.

— Здається, у вас це називається зв'язуванням, штука, що зіпсувала все моє життя, — відійшла до ліжка, відкрила саквояж, стала в ньому ритися.

— Дар, це неможливо, — намацала бинт в пакуванні та з ретельністю почала шукати перекис. Рани майже всі вже підсохли, і тепер я мучилася від легкої слабкості, викликаної крововтратою.

— Що неможливо? — злегка розгублено перепитала, а потім зрозуміла, про що він. — Мені б теж цього хотілося, але, як бачиш, Кай не дає спокою не просто так.

— Дар, — здригнулася, коли він різко опинився поруч і повернув мене до себе обличчям, — він не може бути пов'язаний із тобою.

І якось так прикро ці його слова прозвучали, ніби навіть вовче чуття не могло пов'язати такого чудового Кая з такою страшненькою дівчиною, як я.

— Чому це?

— Хіба ти не знаєш? — розгубився він.

— Чого ще я не знаю? — напевно, сьогодні в мене день відкриття страшних таємниць, яких я не особливо хочу знати.

— Невже ти й справді не знала? — він підняв брови, але не знайшовши на моєму обличчі відповіді впевнено заявив: — Ти моя пара, ще зі школи.

— Юро, ти здурів? Яка ще пара?! — після довгої хвилини тиші, все ж таки запитала.

Хлопець нервово провів рукою по кучериках, тим же жестом, що робить зазвичай, якщо дуже нервує. Дещо невпевнено подивився на мене і видав несподіване запитання:

— Ти пам'ятаєш свого діда по батьківській лінії?

— Дід Ігор? — трохи відчужено перепитала. — А він тут до чого?

— Він був вовком, альфою, ти про це знала? — запитав він із надією.

Щось мені говорили про дідуся і те, що він був вовком, на відміну від тата. Невпевнено кивнула. Щоправда, те, що він був альфою, для мене було новиною. Та і яка тепер різниця? Він помер, коли мені було сім, я майже його не пам'ятаю, у чому й запевнила Юрка.

— До чого тут дід? Я не розумію.

— Я не знаю всієї історії, тільки те, що мені розповідав дідусь Ренат, — зачекайте-но, це що виходить альфа зграї Юри — його дід? Нічого собі, як він зберігся.

— Я не розумію, про що ти говориш, поясни нормально! — втрачаю вже терпіння.

— Добре, — він знову нервово провів по волоссю і сів на моє розкидане ліжко. Трухнув головою, щоб я сіла поруч, але я залишилася стояти трохи осторонь.

— Для початку я хочу почути, чому ти сказав, що я твоя пара ще зі школи? Що це за маячня взагалі? — натиснула на нього, відчуваючи щось змішане між злістю і співчуттям до цього хлопця.

— Ти знаєш, що таке зв'язування? — з якоюсь дивною надією подивився він на мене, так що я вся зіщулилася.

— Це коли недоумкуватий вовк божеволіє через мій сморід? — скривившись, запитала я в нього.

— Ось як це виглядає збоку, — пробурчав собі під ніс Юрко, посміхнувшись, — ну в чомусь ти, можливо, маєш рацію. Про ідеальну пару ти знаєш?

— Чула подібну маячню, — кивнула і все ж сіла на ліжко, розуміючи, що розмова буде довгою. Щоб не дивитися на Юрка, старанно зображувала зайнятість своїми порізами.

— Це не маячня, ми так живемо вже багато років. Більшості вовків ніколи не вдається знайти свою ідеальну пару, — таке відчуття, що Говерла незадоволено скривився, але я в цей час обробляла руку, тож не бачила його обличчя.

— Чому? — насправді мені не було цікаво, просто хотіла підтримати бесіду. Я б навіть поспівчувала тим бідним дівчатам і жінкам, яким перепало таке "щастя".

— Як ти думаєш, чи легко знайти одну єдину людину серед кілька мільйонів інших? Це майже неможливо, Дар, — поблажливо пояснив Говерла і я зависла.

Виходить, якби я, як повна дурепа, не поперлася в Біле Ікло по братика, то фіг би Кай мене знайшов? До чого ж я нещаслива! Лише мені могло настільки не пощастити. Важко зітхнула і залила перекисом глибокий поріз, так що на очі сльози вилізли від болю. Воно мені треба було?!

— І до чого тут ти? Чи що, це зв'язування і в тебе сталося? — мимоволі скривилася, навіть не намагаючись прибрати з обличчя вираз "за що мені все це?".

— Ні, так не буває, щоб одразу два вовки на одну вовчицю, — я скривилася, і він поправився, — на одну людину. Ідеальна пара — це як дві половинки одного цілого, третя ніколи не підійде.

— До чого ти ведеш? — думка про половинки чомусь нагадала, що я страшенно голодна і ніяк мені не нагадувала про Кая.

— Як ти тепер розумієш, знайти ідеальну пару майже неможливо, і якби вовки шукали її тільки в такий спосіб, то давно б вимерли, — у мене в цю мить ледь не вирвалося: «шкода, що не вимерли», але я вчасно згадала, перед ким узагалі сиджу.