Читати книгу - "Вибрані твори"

майбутнє» за підписами Ґ. Шкурупія, М. Семенка, Ю. Шпола, О. Слісаренка, М. Ірчана, М. Терещенка. Пізніше до групи приєдналися М. Бажан, Ю. Яновський, А. Чужий та ін. Навесні 1924 р. після злиття з мистецьким об'єднанням «Березіль» група була перетворена на АсКК. ">[524](ще була малооформлена «Ланка»), Одне з практичних завдань відомої в літописах української революційної літератури подорожи харківських гартованців і плужан до Київа було саме засновання революційного блоку між зазначеними організаціями з дальшим поступуванням до федерації. На нарадах, де брали участь т. т. Блакитний, Семенко, Слісаренко, Курбас[525] і Пилипенко, намічались певні пункти згоди. Розбилась вона з причин різних. Мушу визнати, що я був не правий, пишучи тоді статтю (в ЛНМ[526] — попереднику «Культури і Побуту») за наголовком «Час наспів» — мовляв, для такого об'єднання. Я надто покладав багато надій на «Гарт», що мусив стати за керовничий центр у блоці чи федерації. Внутрі «Гарту» йшли процеси, що довели до його розпаду й організації ВАПЛІТЕ. В той же час у тодішніх керовників «Гарту» (в тому числі і у небіжчика тов. Блакитного) були своєрідні «імперіялістські» тенденції — всотати в себе все, не допустити інших організацій, в тому числі і «Плугу». Ці тенденції, як уклон, виявились, між іншим, у заяві т. Б. Коваленка, який тепер так обстоює ортодоксальний марксизм, та ще двох товаришів (бувших раніше у «Плузі»), що взагалі революційно-селянської літературної організації не може бути і вона тільки шкідлива[527].

З другого боку, внутрі АСКК[528] боролись дві групи: деструкторів і конструкторів (були ще треті, що звали себе «екструкторами»[529], але що це таке, я, грішна людина, й досі не втямлю). Ця боротьба призвела до того, що бувші футуристи т.т. Яловий і Слісаренко опинились один першим президентом, другий — секретарем Вільної Академії Пролетарської Літератури.

На з'їзді «Плуга» 1925 року ми знов ухвалили взяти за мету федерацію радянських письменників — тільки за мету, бо не видно було, хто ж може створити міцний пролетарський центр у цій федерації. З другого боку, спиняла перша невдала спроба в цім напрямі в РСФРР.

Втретє ми ставили справу про федерацію в 1926 році разом із справою відновлення пролетарської літспілки типу «Гарту» — коли вже ухили ВАПЛІТЕ стали наявні.

Ще раз повторили цю вимогу під час організаційного з'їзду пролетарських письменників — і вчетверте ставимо її ще раз тепер, коли ця організація вже існує і може, на нашу думку, взяти на себе організаційний провід у цій важливішій справі.

Дехто говорить — і тепер передчасно, дайте пролетарським письменникам оклигнути, забезпечити собі безперечну ідеологічну гегемонію.

Я думаю, що сил, які визнають постанови ВКП(б) і КП(б)У в літературних справах — а ці постанови мають стати за спільну ідеологічну плятформу радянської федерації — таких сил досить, щоб держати всю федерацію на ґрунті зазначених постанов — і теоретично, і практично, тобто і в оцінці літературних явищ, і в самій творчості.

З другого боку, організація Федерації (як не остогидли вже організаційні справи в літературі) явиться останнім етапом, що покінчить до певної міри з організаційною чехардою, утворить єдиний революційний фронт і дасть можливість письменникам робити те, що вони повинні робити — писати.

Чекати укріплення ВУСПП ніколи — вже є федерація Всесоюзна (ВАПП[530], «Перевал»[531], ВОКП[532]), організується Всебілоруська, восени намічається всесоюзний з'їзд радянських письменників — і одна Україна пасе задніх і досі не може розплутати організаційних справ, утворити єдиного революційного фронту, що зовсім не знищує внутрішньої полеміки, конкурентної боротьби, взаємокритики і т. ін., лишаючи автономною кожну з федерованих частин.