Читати книгу - "Марiя"

На жаль, вони не побачилися з причин, незалежних від них. Трагічних причин.

6

Марія вже помітила: після кожної зустрічі з Благосвєтловим Митя повертається сердитий та роздратований.

— Він не вносить у нашу справу ані розуму, ані таланту. От раніше він був інший. Коли я починав тільки працювати, він добре вплинув на мене, щоб я зрозумів, у чому саме полягають обов'язки чесного літератора, і я зрозумів, — літератор, однаково, чи критик, чи письменник, не повинен бути схожим на лагідне телятко, що смокче двох, а то й трьох чи чотирьох маток. А наші російські письменники — аби гроші платили! Як шевці, хто купує, тому й продають. Знаєш, Марі, я радий, що ти не дала свої твори Каткову. Такої поведінки колись навчав мене Благосвєтлов. Він тоді прихильно ставився до мене.

— А що з «Русским словом» було б без тебе? — заперечила Марія. — Хіба журнал набув би такого значення?

— Ну, не тільки без мене... Ти не згадала Зайцева, інших.

— Гаразд, тим більш обурливо... Що Благосвєтлов без вас? А як він з вами поводиться?!

— Признатися, він став просто неможливий у своїх взаєминах із людьми. Він в одну мить може все зіпсувати, над чим міркували, працювали, — розладнати, переплутати і просто оскандалити своєю метушливістю, роздратованістю, якоюсь короткозорою задерикуватістю і якоюсь пристрастю до порожньої і в той же час красномовної полеміки.

— На жаль, дуже вже часто тепер надибуєш на таку... порожню та красномовну.

— Я не хочу вважати його поганою людиною, — вів далі Митя.

— Та він же просто перетворився на хазяїна-буржуа у ставленні до всіх вас, — обурено перебила Марія.

— Ти б тільки почула, як він розмовляє з наборщиками, службовцями, — не міг не згадати Митя.

— Це правда, що він ударив одного з робітників?

— Достеменна правда. І він ще дорікає мені панством!

— От уже таки справді «панство» — наше життя, — знизала плечима Марія

— А ти б побачила, як він живе, яка квартира! Та хоча двері з червоного дерева, поліровані, підвіконня мармурові, скрізь понатикані кришталеві вази, бронза, дорогий посуд, рояль від Бехштейна. на якому, певне, ніхто не грає, — все свідчить про абсолютну відсутність і крихти смаку. Уяви, в нього був навіть лакей — негр. Правда, з приводу цього з нашого Євлампійовича, з Благосвєтлова, так глузували, що він його досить швидко звільнив. І разом з усією цією дурною пишнотою він торгується із співробітниками за копійки, як якийсь дрібний крамар. Знаєш, він зменшив мені гонорар, коли я сидів у фортеці, — мовляв, його й так там годують, гроші йому не потрібні!

— Він просто огидна людина! — спалахнула Марія. — І як люди перероджуються! Мені боляче, що ти мусиш терпіти його. Я, звичайно, розумію, він почав видавати «Дело», а це ж буде продовженням «Русского слова».

— Я не дуже в це вірю, — признався Писарєв. — Цензура цензурою, але й сам Євлампійович і мені, і Зайцеву ставить такі рогатки, що просто неможливо працювати. Я жадаю більшого простору для роботи, але він скрізь, де може, торочить, що я видохся.

Що може бути для літератора болючішим, коли колеги, а то й друзі з жалісливою міною, — мовляв, нічого не поробиш, — голосним шепотом, щоб усі чули, ніби між іншим, але підкреслюючи, кинуть: «Виписався. З'їздився. Кінь, та не той». Хіба вона сама на собі це не відчувала і не відчуває? І це трапляється часто, коли письменник «мовчить» не тому, що видохся, а коли замислив щось більше, ширше, може, навіть на кілька ступнів вище, значиміше, ніж раніше, і важче для втілення, — а оці ніби співчутливі жалі й питання: «Щось вас давно не чути», «чи скоро порадуєте?». А за спиною: «Нічого вже після «Народних оповідань» не дала надзвичайного». І не може ж вона кожному такому «другові» перераховувати, скільки написано й надруковано повістей та оповідань, скільки перекладено її творів іншими мовами. Коли люди не хочуть помічати та знати — це так легко зробити!

А щодо Миті — це така несправедливість із боку Благосвєтлова! Навіть після фортеці за кілька місяців він уже стільки написав!

— Ти ж йому дав таку цікаву статтю «Образованная толпа», а «Будничные стороны жизни»! Хто ще так тонко зрозумів Достоєвського, його Раскольникова? Шкода, що це лише перша частина твоєї роботи, а найдужче я чекаю, коли ти напишеш про Гейне. Ти ж знаєш, як я його люблю!

— Можна сказати, я починав з Гейне свою літературну діяльність, з перекладів його поезії, — вже зовсім іншим тоном, відкинувши думки пре Благосвєтлова і роздратування, мовив Митя; куди цікавіше було розмовляти з Марією про саму роботу, а не про різні неприємності пов'язані з роботою! — Ти тільки не чекай від мене самих дифірамбів і захоплень щодо Гейне! Адже поруч з його геніальністю поета уживається такий політичний дилетантизм світогляду, і мені хочеться це розкрити, насамперед для молоді. Треба, щоб молодь, звільняючись з-під влади старих ілюзій, зв'язувала своє життя з боротьбою за перетворення всього суспільства, хіба не так? Ні, не влаштовують зараз мої статті Благосвєтлова. — І раптом закінчив жартом: — і тримається, як самодур, і платить, як скнара! Ну, нічого. Марі, сідаймо за працю! Слово честі, я просто з насолодою перекладаю «Походження людини» Дарвіна. Стільки думок виникає одразу і стільки хочеться написати з приводу цієї надзвичайної книги!