Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

впливові гуманістів та розвиткові ботанічних досліджень, упровадженню систематичного використання розтину. Ботаніка стає предметом особливого навчання, «читання про найпростіші рослини». З-поміж перших читань із ботаніки — організовані в Римі (1513 р.) та Падуї (1533 р.), які мають на меті відмежувати фармакологічні поняття від медичних, вивчаючи їх на основі цілющих властивостей рослин. У Монпельє та Базелі один й той самий професор викладає взимку анатомію (здійснюючи розтини), а влітку — ботаніку. Найбільше ботаніка розвивається передовсім у Болоньї, де як предмет в університеті її запровадив Лука Гіні (1490?—1556) і де вона стає престижною завдяки Уліссе Альдрованді (1522—1605), котрий заснував ботанічний сад. Навчання ботаніки поступово перетворюється на навчання природничої історії, а десь у середині століття до неї додають мінералогію. Практична медицина стає невідокремлюваною складовою медичної освіти ще наприкінці XV ст.: у Падуї в університетських статутах у 1496 р. зазначено, що студент має рік пропрацювати пліч-о-пліч із уславленим лікарем. Завдяки поширенню процедури розтину медична освіта позбавляється книжковості, що була властивою їй тривалий час. До математичної освіти додають астрономію, астрологію, оптику та географію, а також механіку. Евклід (III ст. до н. е.), Птолемей (II ст.) та Іоанн Сакробоско (? — бл. 1256) і наприкінці століття залишаються основними авторами, на працях яких ґрунтується дидактичний процес. Філософія та медицина обіймають панівне становище в університетському середовищі, а математика досі має доволі периферійне становище. Нечасто в котромусь університеті трапляється більше одного викладача математики. Навіть ще наприкінці століття, коли Галілео Галілей (1564—1642) переїздить до Падуї (1592 р.), він є єдиним професором математики (посада ця лишалась до нього тривалий час вільною), хоча в тому ж університеті було аж чотири викладачі теоретичної медицини та чотири — практичної.

Галілей

Грешем-

коледж

У другій половині століття у викладанні математики поволі виявляється практичне спрямування, надто коли йдеться про Іспанію та Англію, насамперед не в університетських закладах. У Каса де Контратасьйон у Севільї започатковують викладання прикладної математики в 1552 р., коли Філіпп ІІ (1527—1598) створює кафедру космографії та навігаційної техніки; у Мадриді створено академію математики, а у Сан-Себастьяні — школу з мореплавства. Підручники з навігації, складені іспанськими капітанами у першій половині XVI ст. — найвідоміші, їх найчастіше перекладали іншими мовами. У 1597 р. завдяки спадку, залишеному сером Томасом Грешемом (1519?—1579), у Лондоні засновано Грешем-коледж, неуніверситетський заклад, який мав надавати знання з математики та астрономії для практичних цілей (топографія, картографія та навігація). У Грешем-коледжі, де крім латини використовують як мову викладання англійську, засновано перші кафедри з геометрії та астрономії, які згодом очолять окремі з найвидатніших науковців XVIІ ст.

Єзуїти та навчання наук

Проти

Коперника

У католицьких країнах єзуїтський орден, заснований Ігнатієм Лойолою (1491—1556), в освіті відіграє першорядну роль: у численних єзуїтських коледжах у Європі та Новому світі викладають за однаковою навчальною системою (ratio studiorum). Викладання філософії ґрунтується на творах Арістотеля, де переважає його доктрина за Томою Аквінським, зокрема у версії, створеній Франсіско Толетом (1532—1596). Єзуїти заперечують натуралізм, що виник у добу Відродження, насамперед відкидаючи вчення Аввероеса та натурфілософію Бернардіно Телезіо (1509—1588), а також є запеклими противниками поглядів Коперника. В ордені налічувалось чимало видатних математиків, як-от Христофор Клавій (1537—1612), котрий доклав зусиль до реформи календаря та впровадив у ratio studiorum вивчення математики, його учень Грегуар де Сент-Вінсент (1584—1667), який створив новий спосіб знаходження квадратури круга, та Крістоф Грінбергер (1561?—1636), що зробив важливий внесок у механіку та гідростатику. З-поміж учнів Клавія слід згадати Маттео Річчі (1552—1610), географа та математика, який переклав «Начала» Евкліда мандаринським діалектом китайської.

Ботанічні сади

Близько 30-х років XVI ст. започатковано перші університетські кафедри природничої історії, а в наступному десятилітті у Пізі та Падуї засновано перші ботанічні сади. Крім того, з навчальною та дослідницькою метою створено колекції сухих рослин (гербарії) та інших naturalia.

Козімо I Медічі

та Джон Джерард

Ботанічні сади виникають і за стінами університетів: у Флоренції великий герцог Козімо де Медічі (1519—1574) засновує такий сад у 1545 р., а в Англії виникнення ботанічних садів пов’язане передовсім із приватною ініціативою. Англійський натураліст та ботанік Вільям Тернер (1508—1568) створив ботанічний сад при кафедральному соборі у Веллсі, а Джон Джерард, відомий автор праці Herball, створив ще один ботанічний сад у Лондоні, де зростають близько тисячі рослин. Оксфордському університету довелося чекати аж до 1621 р., допоки там закладуть власний ботанічний сад. Всі сади, принаймні спочатку, мають чітке медичне спрямування, адже в них зібрано найпростіші лікарські рослини (звідси й назва «сад найпростіших рослин»), що мали стати в пригоді кафедрі медицини. Тільки ближче до кінця століття ботанічні сади починають унезалежнюватись від підпорядкованості медицині, їх упорядковують за принципами систематизації рослин, згруповуючи залежно від їхніх властивостей.

Колекції та музеї

Рудольф II

Приватні колекції у XV–XVI ст. мають складний характер; поруч з мистецькими витворами та археологічними пам’ятками, монетами та медалями колекціонують найрізноманітніші предмети: приладдя для наукових досліджень, мінерали, екзотичних рослин та тварин, дивовижі, артефакти, рідкісні предмети, скам’янілості. Для правителів та знаті по всій Європі колекції предметів античності й раритетів є способом вирізнитися та завоювати шану, адже поміж них поширюється дух суперництва у колекціонуванні. Колекцію ерцгерцога Фердинанда Тірольського (1520—1595) у замку Амбрас зібрано у співпраці з П’єтро Андреа Маттіолі (1501—1577), одним з найвидатніших натуралістів Чинквеченто. Найвідомішою колекцією є зібрання імператора Рудольфа ІІ (1552—1612), який може похвалитися співпрацею з математиками, натуралістами й алхіміками. Протягом століття число предметів, які становлять інтерес із натуралістичного погляду, в колекціях зростає, зокрема кількість екзотичних рослин і тварин, мінералів та скам’янілостей, а також приладдя для здійснення наукових дослідів. Загалом колекції ці не систематизовано, а поєднано за найрізноманітнішими критеріями: починаючи від смаку колекціонера до місця чи періоду, де й коли предмети було зібрано, а в інших випадках єдиним критерієм є розмежування за трьома царствами (неорганічна природа, царство рослин чи тварин). Призначення натуралістичних колекцій найрізноманітніше: задовольнити цікавість того, хто їх збирає, і водночас шана, яку здобуває той, хто володіє такими зібраннями. Однією з найголовніших цілей стає викликати подив у відвідувачів: ця мета ще довго буде провідною в музеях природничої історії, де