Читати книгу - "Жінка у білому"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми з містером Кірлом зараз же пішли наниз і зробили зразок листа — запрошення всім мешканцям Ліммеріджа, які були присутні на фальшивому похороні. Від імені містера Ферлі ми запрошували їх прийти завтра в його дім. Далі ми написали різьбяреві в Карлайл, просячи прислати чоловіка на ліммеріджський цвинтар, для того щоб стерти напис на надгробку. Містер Кірл заночував у домі, він узяв на себе клопіт прочитати зразок запрошення містерові Ферлі й зобов'язати його власноручно всі ті запрошення підписати.
Повернувшись на ферму, я присвятив решту дня написанню короткого, ясного звіту про сам злочин і про ті факти, що спростовували твердження про Лорину смерть. Цей звіт я дав на схвалення містерові Кірлу, перш ніж прочитати його наступного дня зібранню ліммеріджців. Ми також умовились, як будуть засвідчені докази нашої правоти, коли я кінчу читати. Коли ми владнали ці справи, містер Кірл спробував завести мову про Лорині матеріальні справи. Не знаючи й нічого не бажаючи про них знати, а також не бувши певен, чи містер Кірл, як ділова людина, схвалить байдуже моє ставлення до спадку, що дістався мадам Фоско, я попросив містера Кірла вибачити мені, якщо я утримаюсь від розмови на цю тему. Я тільки міг щиро сказати йому, що ми ніколи не говоримо про це між собою та інстинктивно уникаємо таких розмов із посторонніми, адже все це пов'язане з надто глибокими потрясіннями й тяжким горем у нашому минулому.
Надвечір я зробив останнє, що мені лишалось, — переписав брехливий надмогильний напис, поки його ще не стерли...
Настав день — нарешті настав день, коли Лора знов увійшла у свій рідний дім в Ліммеріджі! Всі люди, що зібралися в їдальні, попідводилися з місць, коли Меріан і я ввели її. Шепіт подиву й цікавості перебіг юрбою, коли всі побачили її обличчя. Містер Ферлі, на мою настійну вимогу, теж був присутній. За спиною в нього стояв камердинер із слоїчком нюхальної солі в одній руці та білосніжним носовичком, просякнутим одеколоном, — у другій.
Для початку я привселюдно попросив містера Ферлі підтвердити, що дію від його імені й на його особливе прохання. Він розкинув руки на обидва боки, до містера Кірла й камердинера, щоб ті його підвели, зіп'явся з їхньою поміччю на ноги й мовив людям ось такі слова:
— Дозвольте представити вам містера Гартрайта. Ви ж знаєте, що я немічний каліка, а він такий люб'язний, що говоритиме вам за мене. Все це страшенно клопітна справа. Прошу вас, вислухайте його, та не галасуйте!
Сказавши це, він повільно опустився в крісло й сховався за своїм напахченим носовичком.
Після кількох вступних слів я коротко й зрозуміло розповів про розкриття всієї змови. Ось що я сказав своїм слухачам. По-перше, я привселюдно заявляю, що моя дружина, яка сидить біля мене, — дочка покійного містера Філіпа Ферлі; по-друге, я наведу незаперечні докази, що похорон, на якому були присутні тутешні жителі, був похороном іншої жінки; по-третє, розповім, яким чином усе це скоїлось. Зробивши такий вступ, я зразу ж прочитав свою розповідь про змову, обмежившись поясненням, що злочин учинено заради матеріальної вигоди. Я не хотів надмірно ускладнювати свою розповідь непотрібними посиланнями на таємницю сера Персіваля. Після цього я нагадав моїм слухачам про викарбувану на надгробку дату смерті — 25 липня, а на підтвердження істинності цієї дати зачитав медичне свідоцтво про смерть гаданої леді Глайд. Потім я прочитав листа сера Персіваля від 25 липня, яким той сповіщав графа Фоско про сподіваний від'їзд його дружини в Лондон 26 липня. Потім я довів, що вона дійсно приїжджала в Лондон, надавши слово візникові, який підтвердив мої слова, а дату її приїзду я підтвердив випискою з книги замовлень. Після цього Меріан розповіла про те, як знайшла Лору в божевільні та влаштувала сестрі втечу. І насамкінець я сповістив присутніх про смерть сера Персіваля та про наше з Лорою одруження.
Тоді підвівся містер Кірл і заявив, що він, як повірник родини Ферлі, вважає мої докази неспростовними, а справу мою цілком доведеною. Коли він це сказав, я допоміг Лорі підвестись, аби всі, хто був у їдальні, могли її побачити.
— А ви всі такої самої думки? — спитав я, ступивши до них кілька кроків і показуючи на мою дружину.
Відповідь на моє запитання була приголомшлива. В далекому кутку зали на ноги звівся один із найстаріших селян Ліммеріджа, а за ним умить підвелась і вся решта. Я досі бачу перед собою його чесне, обвітрене обличчя, його сивину. Він виліз на підвіконня, змахнув важким пужалном над головою і закричав:
— Ось вона, жива й здорова, хай благословить її Господь! Нумо, люди, привітаймо її! Хай живе Лора Ферлі!
Залунали оглушливі, радісні вигуки, знов і знов, — я ніколи не чув милішої музики! Селяни, школярі, що з'юрмилися на моріжку перед будинком, підхопили ці вітальні поклики, аж луна пішла по всьому Ліммеріджу. Селянки наввипередки добивалися до Лори, кожна хотіла перша потиснути їй руку, плачучи на радощах та благаючи її саму не плакати й заспокоїтись. Лора так знесиліла від хвилювання, що я мусив узяти її на руки й винести з приміщення. Там я передав її Меріан — Меріан, що завжди була вірною нашою опорою, Меріан, чия мужність не зрадила її і нині.
Зоставшись один біля дверей, я подякував усім від імені Лори й від себе й попросив піти за мною на цвинтар, щоб побачити, як буде стерто фальшивий напис на надгробку.
Всі вони пішли за мною і приєдналися до гурту селян, що зібралися коло могили, де вже чекав на нас різьбярів підмайстер. В глибокій тиші пролунав перший удар різця по мармуру. Ніхто не зронив і слова, жодна душа не ворухнулась, поки не зникли три слова: «Лора, леді Глайд...» Тоді з багатьох грудей вирвалось полегшене зітхання, от ніби всі відчули, що останні сліди злочинної змови змито з самої Лори. Помалу юрба почала розходитись. Вечоріло, коли стесане було останнє слово напису. Згодом на його місці викарбували тільки один рядок: «Анна Катерік. 25 липня 1850 року».
До будинку я повернувся досить рано й ще встиг попрощатися з містером Кірлом. Він, його клерк і Джон Оуен вирушали в Лондон вечірнім поїздом. Тільки-но вони поїхали, як мені передали зухвалу цидулу містера Ферлі — його винесли з їдальні геть розбитого, коли селяни вітальними вигуками відповіли на мій заклик. У
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка у білому», після закриття браузера.