Читати книгу - "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"

— Фрейлейн може йти!

Антоніна Полубатченко зробила кругом і вийшла.

Катря стояла, похиливши голову на груди. Їй було тоскно і гірко. Серце мліло й стискалося в передчуттях. Холод обіймав його, холод пронизував наскрізь, холод — нестерпний і терпкий, як задуха. Чоло і руки змокріли. Але враз перед млосними очима, там, десь всередині, виник раптовий образ… Один, другий, третій. Вона побачила — там, десь усередині, побачила — рідні обличчя: Зілов, Козубенко, Шумейко, чудний Шая Піркес і цей кумедний Стах… Вона відчула — зовсім реально, фізично відчула — шорсткий доторк неголеної Шумейкової щоки. Там, на темному кладовищі, на могилі під пам'ятником «Я уже дома, а вы в гостях», і той цуцик-пищик та пряник і перебивні картинки… Вона звела очі і подивилася просто на майора.

— Від кого фрейлейн одержала прокламації? — запитав майор, вже без ласкавих викрутасів і витівок.

Катря мовчала і дивилася майору в лице.

— Хто поширює аналогічні прокламації по селах і цукроварнях? Хто підкидає їх у вагони частинам, що повертаються на західний фронт?

Катря мовчала. Вона дивилася майору просто в лице.

— Що фрейлейн знає про повстання, готоване на перші дні серпня місяця?

— Ти будеш говорити, стерво? — заревів полковник Будогос, загиливши кулаком по столу. Очі його налилися кров'ю.

— Найн, найн! Не треба! — спинив його майор. — Фрейлейн треба віддати на ніч солдатам — чи, може, вона буде говорити сама?

Катря ледве встояла на ногах, страшно затремтівши душею.

— Ні, — відповіла вона, і жодний м'яз не затремтів на обличчі. — Фрейлейн не буде говорити…

Мовчання тривало ціле життя…

Полковник Будогос швидко писав олівцем у своєму блокноті. Майор перегортав папку з справами, що лежала весь час перед ним на столі. Муха билася об скло вікна, і так хотілося вікно розчинити і припинити її дзижчання.

Майор закрив папку, дістав цукерку і поклав її в рот. Потім звівся, взяв кепі з вікна і вийняв з нього лайкові рукавички. Кепі він надів. Поволі він почав натягати ліву рукавичку. Будогос докінчив писати, видер аркушик з блокнота і подзвонив. Ввійшов кірасир, і полковник віддав йому папірець.

Коли двері за вістовим зачинилися, майор вийшов з-за столу і став перед Катрею. Чоботи в нього були лакові, і спереду на халявах блищали срібні кокарди.

— Ще три запитання маю до фрейлейн, — сказав він, галантно клацнувши шпорами. — Дозволяю фрейлейн на них не відповідати. Гут?

Катря мовчала і роздивлялась на ланцюжок від годинника майора на животі. Власне, то тільки очі прикипіли невидющим поглядом до лискучої цятки, а бачила Катря в цю хвилину чомусь розлогий пейзаж зі схилу горба: зелені луки, червоні маки, синій ліс на горизонті, блакитні осоки над струмком і над усе — полові жита з правої руки та зелені сходи бурякових плантацій ліворуч. Високо в небі бринів невидимий жайворонок.

— Запитання перше, — сказав майор, — фрейлейн є член якоїсь партії?

— Ні! — раптом відказала Катря.

— О, капіталь! Фрейлейн здобуває втрачену мову. Прехтіг! — майор з смаком застебнув ґудзик на лівій рукавичці і взявся натягати праву рукавичку. — Значить, фрейлейн є анархістка?

— Ні, — відрубала Катря. Майор їй вже набрид. — Я позапартійна, але ви читали Леніна?

Майор відступив крок назад. Він хутко натяг на праву руку рукавичку і знову зробив крок уперед. Розмахнувшися, він з усієї сили ударив Катрю рукою в рукавичці в обличчя.

Світ захитався весь, і Катря впала навзнак.

Операцією керував сам полковник фон Таймо.

Сонце виринуло десь біля п'ятої, і на шпилі вокзалу зразу ж звився кірасирський штандарт. Тої ж секунди з панцирника проти станції вдарила гармата. Снаряд перерохкав через місто і впав десь близько — чути було гучний розрив. І негайно ж з усіх кінців затрубили, заграли, засвистіли ротні і зводні ріжки. З висоти насипу коло вокзалу високо й тремтливо засурмили в небо вісім срібних полкових фанфар. Триногу зчинено ефектно й бучно, як на параді.

Тої ж секунди три тисячі кірасирів побігли вздовж вулиць міста. По двоє вони заскакували до кожного подвір'я, торохкотіли в двері і прожогом вдиралися в сполошені доми. Вони заганяли переляканих, очманілих спросоння жінок та дітей у кутки, хапали з ліжок ще не опритомнілих після сну чоловіків та юнаків і, приставивши багнети до грудей, наказували одягатися протягом двох хвилин. Хто не встигав, того тягли на вулицю півроздягнутими. І зразу ж кидалися до сусідньої хати. Неспритних кірасирів фендрики й унтери підганяли стеками, неспритних городян кірасири гатили прикладами гвинтівок. Діти здіймали лемент, жінки заламували у відчаї руки і падали через пороги. Несподіваність і брутальність наскоку свідчила, що має бути щось жахливе.

Всіх чоловіків та юнаків тим часом зганяли до перехресть. На перехрестях патрулі прикладами шикували їх у шеренги. Люди були без піджаків, в розстебнутих сорочках, босі, з незачесаним волоссям і без кашкетів. Кірасири шикували людей по чотири в ряд, і тісні ряди негайно ж замикали в каре. Півголих, ошалілих жінок і дітей, коли ті пробували наблизитися до каре,