Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Не розцвітав і волоссям ще їх підборіддя не квітли.

Федру я бачив, Прокріду і ще й Аріадну прекрасну,

Злобного Міноса доньку, що вивіз колись її з Криту

Славний Тесей на священний акрополь афінський, та втіхи

З нею він мати не встиг; Діонісове свідчення вчувши,

325] Вбила її Артеміда на морем омиваній Дії.

Меру я бачив, Клімену і ще й Еріфілу жахливу,

Що, золотії прийнявши дари, свого зрадила мужа.

Ні розказати про всіх я не можу, ні навіть назвати,

Скільки побачив їх там, і дружин я, і дочок героїв, -

330] Ніч божественна раніше б минула. Та й час би мені вже

Спати лягти - чи до друзів на свій корабель повернувшись,

Чи десь отут. А від'їзд мій богам я і вам доручаю».

Так говорив він, і мовчки всі гості навколо сиділи

В тінями вкритій світлиці, захоплення щирого повні.

335] Перша до них озвалася білораменна Арета:

«Як вам, феаки, оцей чоловік, чи припав до вподоби

Вродою й постаттю він, особливо ж розумом світлим?

В мене гостює він зараз, та честь ця усім припадає.

Не поспішайте ж його виряджать відціля й не скупіться

340] На подарунки, що їх потребує він, - досить-бо скарбу

Надбано в ваших домівках із ласки богів милосердних».

Вслід їй звернувсь до них сивий герой Ехеней, найстаріший

Серед феаків літами, й таке до них слово промовив:

«Друзі, не всупереч нашим бажанням і намірам нашим

345] Мовила мудра владарка, - її нам послухати треба.

Та Алкіноєві й діло належить, і слово останнє».

В відповідь так Алкіной, після того озвавшись, промовив:

«Все, що тут сказано, буде й на ділі так само, як правда

Те, що живу я й феаками тут веслолюбними правлю.

350] Гість хай потерпить, хоч як до вітчизни він прагне вернутись,

Треба до ранку заждати йому, поки всі я дарунки

Встигну зібрать. Про від'їзд же його нам належить подбати

Всім, а найбільше мені, бо владар я над людом тутешнім».

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

355] «О Алкіною, владарю, з феаків усіх найславніший!

Хоч би й на рік мене ще ви примусили тут залишитись,

Щоб влаштувать мій від'їзд і дарів дорогих надавати,

Був би я згоден на те, набагато-бо краще з руками

Повними в любу мою повернутись мені батьківщину.

360] З більшою, може, мене і любов'ю, й пошаною стріли б

Люди усі, коли я на Ітаку свою повернуся».

В відповідь так Алкіной після того, озвавшись, промовив:

«О Одіссею, ніхто, подивившись на тебе, не може

За ошуканця вважати тебе чи дурисвіта, котрих

365] Чорна земля ще багато ростить між людського насіння, -

Брехні сплітають вони і про те вам, чого й не видали.

Ти ж до ладу говорив, і думки благородні у тебе.

Повість сумну про нещастя аргеїв і власні знегоди

Ти розповів нам з умінням, аеда натхненного гідним.

10] Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:

Стрів там кого з богорівних супутників ти, що ходили

Під Іліон із тобою й лиха їх там доля спіткала?

Дуже довга ця ніч безконечна, й не час нам у домі

Спати, то й далі про дивні свої нам пригоди розказуй.

Я б тут лишавсь до самої зорі богосвітлої, тільки

Розповідати схотів би мені про свою ти недолю».

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«О Алкіною, владарю, з феаків усіх найславніший!

Час є для довгих розмов, та маємо час і для сну ми.

Все ж коли так уже прагнеш послухать мене, то не буду

Я відмовлятись і ще розкажу й про сумніші знегоди

Товаришів моїх вірних, що смутно загинули потім.

Цілими вийшли вони із скорботи троянського бою,

А, повертавшись додому, від злої загинули жінки.

385] Потім, коли уже душі безсилі жінок недолугих

В різні розвіяла боки сама Персефона пречиста,

Раптом з'явилась душа Агамемнона, сина Атрея,

В смутку скорботнім. Навкруг його тіні усі позбирались

Тих, що в Егістовім домі з ним смертну недолю спіткали.

390] Зразу мене упізнав він, лиш чорної крові напився,

Голосно плакати став, рясні проливаючи сльози.

Руки до мене простяг, пориваючись щиро обняти.

Та не було уже в ньому міцної потужності й сили

Тої, що мав він колись, за життя, у гнучких своїх м'язах.

395] Глянув на нього й, заплакавши з жалю великого в серці,

Так я промовив, із словом до нього звернувшись крилатим:

«Сину Атрея славетний, владарю мужів Агамемнон!

Довгопечальною як тебе Кера приборкала смертю?

Чи Посейдон у швидких кораблях тебе владно приборкав,

400] Буйного вітру наславши на тебе дихання поривне?

Чи зловорожі мужі у той час тебе вбили на суші,

Як викрадав ти корів і прекрасні овечок отари

Чи як міста воював і жінок захопить намагався?»

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

405] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Не Посейдон у швидких кораблях мене владно приборкав,

Буйного вітру наславши суворе дихання поривне,

Й на суходолі мене мужі не убили ворожі, -

Смерть і загибель мені заподіяв Егіст із моєю

410] Клятою жінкою разом, - у дім свій мене запросивши,

Почастував він і вбив, як вола біля ясел вбивають.

Так і загинув я смертю смутною. І покотом інших

Товаришів повбивали моїх, мов свиней білоіклих,

Так, як лише у багатих домах собі це дозволяють

415] Для товариської бесіди, учти або для весілля.

Мабуть, не раз уже свідком бував ти, як гинули люди -

І наодинці, і в розпалі січі загальної вбиті,

Та найболючіш твоє стрепенулось би серце, узрівши,

Як серед чаш і столів, наїдку всілякого повних,

420] Всі ми валялися в домі на кров'ю залитій підлозі.

1 найстрашніше з усього, що чув я, був голос