Читати книгу - "Вибрані твори"

Мусимо також пам'ятати, що ці майбутні роки зведуть нас лицем до лиця з закордоном: із Заходом і Сходом. Доба замкнутости в своїх територіяльних межах проходить. На черзі порядку денного стоїть, так мовити, культурний експорт і імпорт, обмін культурними цінностями. І в цій крамоміні, як і в усій нашій торгівлі з закордоном, ми повинні мати «сальдо» на свою користь. Українська жовтнева література в новому п'ятиріччі мусить вийти за кордон, мусить здобути належне місце на світовому ринку. Але для цього годі мати одного гарячого бажання — треба мати добре «кондиційне зерно»... Та не Захід і Схід повинні бути в центрі наших змагань здобути собі читача, опанувати його. Не в Захода і Схода нам учитися: насамперед учитися треба в свого широкого радянського читача тут, на своєму терені, в країні, де будується соціялізм. Цей читач є воднораз і героєм наших творів, і їх замовником, цінувачем, найпершим і найголовнішим критиком. Зв'язок із цим читачем — теж проблема життя і смерти всього письменства й кожного письменника зокрема. Письменник без читача — не письменник.

Серед різних форм організованого зв'язку з читачем, термометром, що показує теплоту цього зв'язку — є часопис. Ми, плужани, повинні в новій п'ятирічці так постачити свій журнал, щоб він дійсно став чинником масового впливу на сільське читачівство, на сільський актив. Період самоорганізації й літдискусійної боротьби не сприяв можливостям такої реорганізації. Тепер у новій ситуації на літературному фронті ці можливості появились, і мусимо їх якнайскорше використати.

Те ж саме можна сказати про видавництво «Плужанин», організоване рік тому заходами плужан з участю деяких неплужан, що співчували цій меті. Розпочавши свою видавничу працю буквально з копійками, воно вже за цей перший 1926/27 рік свого існування спромоглося видати 30 назв різних книжок і здобути собі певну популярність у книготорговця й читача. Але це були одно-двохаркушеві метелики. На щось більше матеріяльної спроможности ще не було. Та вона мусить бути. Кооперативне видавництво письменників повинне притягти досить коштів, щоб розвинути свою працю й дати сільському читачеві гарну книжку, а водночас допомогти молодому радянському письменникові виявитися. Ті окремі громадяни і цілі радянські організації й установи, що співчувають такій меті, безперечно допоможуть це здійснити в новому п'ятиріччі.

Лишається сказати ще кілька слів про міжорганізаційні літературні справи. Вони для «Плуга» нескладні і ясні. «Плуг», як організація революційно-селянських письменників, має своє цілком визначене й певне місце на літературному фронті. Він у складі організацій, що керуються пролетарською ідеологією і борються за пролетарську культуру, являється чимось подібним до відділів для роботи на селі, селянським сектором єдиного цілого. Революційно-селянське письменство не творить собі якоїсь особливої ідеології, але творить специфічні методи роботи, орудує специфічним матеріялом у специфічному оформленні. Отже, «Плуг» має посісти своє особливе місце в федерації радянських письменників, що раніше чи пізніше стане у нас фактом. «Плуг» не монополізує роботу на селі, роботу з сільськими темами, як і не обмежує творчі устремління і художню фантазію своїх членів тільки сільськими темами. Але вже сам склад «Плугу», походження і зв'язок його членів, загальний напрям його роботи обумовлюють значну перевагу сільської тематики й сільського оформлення художнього матеріялу.

Отож літературно-громадським завданням «Плугу», як раніше, буде укріплення пролетарської ідеології серед своїх членів, не збавляючи в їх творчості селянських образів, цієї конечної передумови впливу на селянство, як каже відома резолюція ЦК ВКП(б) 1925 року. Нема сумніву, що й далі будуть спостерігатися в окремих письменників, ба навіть і в цілих їх групах, вагання й хитання, будуть факти переплигування з одної організації в другу, зречення й маніфестування, але основні центри пролетарської (ВУСПП) і революційно-селянської («Плуг») груп письменницьких уже усталились. Підкріплені організацією літературного молодняка, вони мають за керовництвом своїх комфракцій вести перед у літературній політиці — в єдиному жовтневому блоці. Хто не пристане до цього блоку — буде за межею жовтневої пролетарської літератури, гідний назви хіба радянського письменника, назви, що охоплює багато відтінків так званого «попутництва».

Отож, вступаючи в нову третю радянську п'ятирічку, мусимо скласти собі, як і все наше господарство, такий план своєї праці, з ясно окресленою метою, з певними завданнями в галузі художньої продукції, витворення мистецьких цінностей — так цілі організації, як і поодинокий, кожний зокрема, письменник. І письменник — революційно-селянський буде пам'ятати, що в цій майбутній п'ятирічці у нього є почесне і відповідальне місце в літературно-громадській праці. Він буде потрібним гвинтиком у величезній машині соціялістичного будівництва. Він мусить допомагати втягувати в це будівництво селянські маси, пропагувати серед них великий кооперативний план, виображати кожний крок у здійсненні цього плану в своїх художніх творах, живописати всі перипетії клясової боротьбі на селі в доступних для села формах, виробляючи з себе досконалого, вмілого майстра художнього слова, такого майстра, що міг би зійти на ширший, ніж сама Україна, кін діяльности, що міг би держати пролетарський прапор так високо, що в тіні його сховалися б вороги пролетарської диктатури й усі маловіри, що плутаються десь попід ногами й шкодять пролетарській переможній ході.

Це несе з собою нова п'ятирічка, і це ми зробимо. Запорука тому — владний голос трудящих мас, що створили Жовтень у нас і створять у всесвіті.