Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

щонайбільше можна було назвати пристойною, тому охочих обійняти цю посаду було небагато, і випускник із лондонським дипломом безумовно отримав би її, подавши туди свої документи. Оскільки, крім найманих робітників чи тих, хто подорожував від одного віддаленого порту до другого, пасажирів на борту не було, життя на кораблі видавалося мирним і приємним. Філіп знав напам’ять перелік місць, куди причалювали рейси, і кожна назва викликала видіння тропічного сонця, магічних кольорів та розкішного, таємничого, насиченого життя. Життя! Ось чого він хотів. Нарешті він зустрінеться віч-на-віч із Життям. А може, в Токіо чи Шанхаї вдасться пересісти на інший рейс та майнути на острови в південній частині Тихого океану. Лікар потрібен усюди. Напевно, існувала можливість перетнути знизу вгору Бірму, і невже він не зможе навідатися до густих джунглів Суматри чи Борнео? Філіп досі залишався молодим і час не був йому на заваді. В Англії він не мав жодних зв’язків, жодних друзів: можна було роками їздити світом уздовж і впоперек, вивчаючи красу, дива й різноманіття життя.

І ось тобі — маєш. Кері навіть не сподівався на те, що Саллі помилилася; він був навдивовижу впевнений, що все це правда. Важко було сумніватися, адже кожен бачив: Природа створила цю дівчину для того, щоб вона стала матір’ю якоїсь дитини. Філіп знав, що йому слід робити. Він не міг дозволити цій прикрій випадковості змусити його хоча б на волосину відхилитися від обраного шляху. Кері подумав про Ґріффітса, він легко міг уявити, з якою байдужістю сприйняв би таку новину цей юнак; уся ситуація здалася б йому жахливою неприємністю, і він, як справжній мудрець, накивав би п’ятами, дозволивши дівчині самій докласти всіх зусиль для вирішення своєї проблеми. Філіп переконував себе, що це сталося тому, що було неминуче. Не можна було звинувачувати його більше за Саллі, ця дівчина знала, в якому світі живе, і свідомо ризикнула. Було б божевіллям дозволити цій випадковості зіпсувати все його життя. Кері був одним із небагатьох людей, хто кмітливо збагнув швидкоплинність життя і знав, як важливо сповна ним насолоджуватися. Саллі він допоможе, чим зможе; навіть ризикне забезпечити дівчину солідною сумою грошей. Рішучий чоловік ніколи не дозволить, аби його збили зі шляху до мети.

Філіп казав собі всі це, але знав, що не зможе. Просто не зможе. Він добре себе знав.

— Який я, в біса, слабкодухий, — розпачливо пробурмотів він.

Вона вірила йому і була до нього доброю. Кері просто не міг зробити те, що (попри всі його обставини) здавалося жахливим. Він знав, що не матиме спокою в мандрах, якщо його завжди супроводжуватиме думка про злидарювання Саллі. А ще ж були її батько та мати: вони завжди добре до нього ставилися, і не можна було відповідати їм невдячністю. Єдиний вихід — якомога швидше побратися з Саллі. Він напише докторові Саусу, повідомить, що незабаром збирається одружитися і погодиться на його пропозицію, якщо вона досі чинна. Лікарська практика для бідняків залишалася для Кері єдиною можливістю; там ніхто не зважатиме на його фізичну ваду і не кепкуватиме з відсутності манер у його дружини. Дивно було думати про Саллі як про дружину. Від цієї думки Філіпа сповнювало химерне лагідне почуття, а від роздумів про дитину, яка була його нащадком, хлопця накрило цілою хвилею емоцій. Він майже не сумнівався, що доктор Саус захоче найняти його, і уявляв собі, яке життя вони з Саллі вестимуть у рибальському селищі. Вони матимуть невеличкий будиночок із видом на море, і Філіп дивитиметься, як могутні кораблі пливуть до земель, які йому ніколи не вдасться побачити. Кроншоу колись казав йому, що життєві реалії не мають жодного значення для того, хто завдяки своїй уяві успадкував царства близнюків: час і простір. Він мав рацію! Любов і юність уже не відмінить[345].

Весільним подарунком дружині стануть усі його високі сподівання. Самопожертвування! Краса цієї ідеї окрилила Філіпа, і цілий вечір він думав тільки про неї. Від збудження навіть не міг читати. Здавалося, наче щось витягло його на вулицю, і Кері тинявся туди-сюди вздовж Бьордкейдж-волк, а серце заходилося від радості. Він ледве міг упоратися з нетерплячістю. Йому кортіло побачити, як ощасливить Саллі його пропозиція, і, якби не було так пізно, він просто зараз пішов би до неї. Філіпова фантазія малювала довгі вечори, які вони із Саллі проводитимуть у затишній вітальні; завіси вони не запинатимуть, аби бачити у вікні море; він читатиме свої книжки, а дружина схилятиметься над своєю роботою, і її чарівне личко, осяяне лампою з абажуром, здаватиметься ще прекраснішим. Вони говоритимуть про свою дитину, яка потроху дорослішатиме, і коли Саллі зустрічатиметься з чоловіком поглядом, у її очах сяятиме любов. Рибалки та їхні дружини, котрих лікуватиме Філіп, надзвичайно прив’яжуться до них, а родина Кері зі свого боку перейматиметься радощами та негараздами їхніх простих життів. Однак зараз думки його поверталися до сина, який буде його та її дитиною. Він уже відчував до нього палку любов. Філіп думав про те, як гладитиме долонями його маленькі досконалі ручки та ніжки, він знав, що дитина буде чарівною і втілить усі його мрії про багате і насичене різноманітними подіями життя. Згадуючи свої довгі поневіряння в минулому, Кері з радістю дивився в майбутнє. Він прийняв свою ваду, котра так ускладнила йому життя; Філіп знав, що вона загартувала його характер, але тепер зрозумів, що завдяки їй виплекав ту схильність до самоаналізу, яка подарувала йому стільки задоволення. Без неї він ніколи б не розвинув свого тонкого розуміння краси, своєї пристрасті до мистецтва та літератури, своєї цікавості до різних життєвих сцен. Кепкування та презирство, якими його так часто нагороджували, спрямували хлопцеву свідомість усередину себе самого і посіяли ті квіти, які (як відчував Філіп) ніколи не втратять свого аромату. Згодом Кері зрозумів, що «нормальність» була найрідкіснішою на світі річчю. Кожен мав свою ваду, фізичну чи розумову: Кері подумав про всіх людей, яких знав (світ був справжньою божевільнею, і все в ньому було шкереберть), і побачив перед собою довгу процесію людей із понівеченими тілами та покрученими мізками; дехто хворів тілесно, мав слабке серце чи легені, а інші страждали від душевних болячок, млявої волі чи любові до спиртного. Цієї миті Філіп праведно співчував кожному з них. Усі вони були безпомічними знаряддями в руках сліпої долі. Він готовий був пробачити Ґріффітса за його віроломство і Мілдред за біль, якого вона йому завдала. Вони нічого не могли з собою