Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

з сусідньої кімнати виходить чоловік у бейсбольній кепці та сорочці в клітинку і з пляшкою на сорок унцій у коричневому паперовому пакеті і каже «щоз’ лайно» і дістає в груди дві кулі і пляшка падає й розбивається а в іншій кімнаті світлошкірий хлопчина з кучерявим волоссям і жінка з люлькою з креком на двох і вона якраз збирається зробити затяжку коли куля врізається їй у лоба і люлька падає і — на біса ти ж упустила люльку ти нащо впустила люльку? — дорікає їй кучерявий хлопчина. Але Джосі йде далі і приміщення розчищається а я хочу схопити його і сказати — Джосі що в хера ти твориш? — але він сам не свій він вибігає на сходи і тримається лівого боку де темрява і я йду за ним. До сходів підходить якийсь чоловік і Джосі стріляє з обох волин одночасно і той летить через поручні а жінка хапає дитину і біжить у меншу кімнату і зачиняє двері саме вчасно бо Джосі всаджує в двері три кулі. Він вибиває двері і заходить до кімнати а там на підлозі великий чорний мужик на матраці трахає дівку і — бах-бах-бах — мужик падає на неї але вона під креком тож починає кричати не зразу. Якийсь чоловік прошмигує повз двері і Джосі з криком — Вилупок! — вилітає за ним із дверей і стріляє з правої волини потім з лівої і з лівої влучає втікачеві в шию біля вуха з правої в плече з лівої в потилицю з правої в спину з лівої в шию і той падає на коліно а ще один постріл з лівої зносить йому маківку а правий постріл поціляє кудись у темряву а з рота б’є кров і він падає і з його голови обсипаються газетні клаптики. Джосі підходить до нього і стріляє до повного спустошення магазина. Але він і далі тисне на курок і після цього аж до клац-клац-клац. — Джосі — кажу я на що він ривком обертається і наводить волину на мою голову і — клац-клац-клац. Він стоїть з волиною біля моєї голови а я стою дивлячись на нього і я весь зіщулююся видихаю повітря і напружую живіт. — Дай мені твою другу волину — наказує він. Потім підходить до лежачого перевертає його і забирає в нього з кишені купюру. Після цього він повертається в кімнату де дівка хлипає під важким мертвим чуваком бо він ну дуже вже великий. Джосі стріляє йому в голову ще раз. Після цього спускається вниз повертає в одну з кімнат робить там один постріл і виходить а я заглядаю і бачу як плаче світлошкірий хлопчина потираючи вагітний живіт жінки. Джосі минає чоловіка із закривавленим оком і добиває його двома пах-пах — у голову. Далі ми проходимо повз оту білу жінку у вітальні зі шприцом у губі яка все ще повзає рачки в лайні та смітті шукаючи той шприц. Далі ми минаємо спальню але жінка в білому ліфчику звідти зникла а чоловік усе ще курить закрутку і Джосі пускає йому в голову ще одну кулю. І ми проходимо останні двері об які все ще спирається чоловік а жінка все ще смокче його член а дитина все ще тримається ззаду за її светра а вона все ще смикає і приговорює — красунчику вставай вставай — і знову смокче і ми проходимо повз неї і проходимо повз чоловіка з кісками він усе ще коротко дихає і захлинається кров’ю і плює і кашляє і ліхтарик освітлює кров яка ллється з його шиї Джосі підставляє волину йому до чола і стріляє потім заходить у вбиральню і всаджує кулю чи то в білого чи то в латиноса і ми нарешті біля дверей та він забув останнього що коловся прямо біля тіла чувака якого застрелив я сам кілька годин тому. Джосі виходить через вхідні двері і ніч поглинає його а я ненадовго зупиняюся та потім теж біжу сходами вниз. Чоловік зі сходів десь зник. Я підходжу до Джосі з Юбі Джосі різко обернувшись знову наводить на мене волину. Він довго тримає її націленою в мою голову досить довго щоб я почав рахувати клаци ще до того як їх почую.

Джосі?

Джосі?

У чому річ, братику?

Джосі? Що сталося?

Зброю він мені не віддає — просто кидає і йде геть. Юбі теж збирається йти, але потім зупиняється і розвертається до мене. Його обличчя я не бачу.

Доркас Палмер

е знаю, як ви, але я все більше схиляюся до висновку, що в «Ті Джей Гукері» в Гізер Локлір було краще на вигляд волосся, ніж у «Династії». Або ж мені просто не подобається, що одна з героїнь «Династії», яка змушена за все боротися, здається стервою, — але не справжньою стервою, як Алексис Каррингтон[517], бо та героїня не має грошей, тож ця — всього лише стервочка. Тому її волосся не личить їй у тому бісовому серіалі. Крім того, коли я бачу її в «Ті Джей Гукері», це реально спонукає мене вдягти уніформу. Може, стати полісменкою? Бо носити привабливий одяг весь день — до біса дорого, навіть якщо ти і не надто прагнеш мати гарний вигляд. Іноді хочеться лише сорочку, яка дає змогу чоловікам розгледіти, що ти таки маєш груди.

Він усе ще у ванній. Як я його тільки звідти не виманювала, останні — скільки вже минуло? — п’ятдесят п’ять хвилин. Тобто, я навіть не знаю, хто там у мене сидить. Що більше я над цим замислююся, то менший це має сенс, тож краще просто перестати думати. Як той персонаж у «Злочині та карі», про якого Достоєвський сказав, що він був поза думками чи щось таке. Іноді, їй-богу, мені так хочеться знову бути жінкою, яка їде собі десь містом у автобусі й читає книжки. В якийсь момент ти просто переймаєшся