Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Цікаво. Цікаво що мені завтра скажуть.

— Мені поїхати з вами?

— Їдь, — сказав Антуан, — її взагалі не варто одну кудись відпускати, — я похмуро глянула на наставника. — Ой, не треба на мене так дивитися, для твого ж блага. І Герман якщо що, підкаже тобі що-небудь.

Увечері мене вистачило тільки ще почитати документи, надіслані королем, і відправити свої міркування щодо проектів. А погуляти змогла з Альфредом тільки на даху і він мене, потім сонну, ніс на руках до нашої кімнати.

Уранці з Германом на таксі поїхали домовлятися за транспорт для співробітників заводу. Стас обіцяв заправити вранці машину і поїхати на ній. Приїхали за місто, великий ангар під паркування різного транспорту. З пропускного пункту один з охоронців зголосився нас провести, щоб ми тут не блукали. Провели до безликих дверей без таблички.

— Доброго ранку, — сказала, зайшовши в кабінет.

Чоловік років сорока був один у просторому кабінеті. Ще три столи пустували.

— Добрий, — сказав він, не відриваючись від газети, — Що вам? Якщо на роботу, то в нас уже знайшли секретаря.

— Я з іншого приводу.

Він нарешті відірвався від газети й чіпким поглядом оглянув мене. Хмикнув. Може даремно я джинси одягла? Не надто представницький вигляд маю в джинсах, блузці та куртці.

— І що вам двом потрібно? Якась скарга на недбайливого водія?

— Ні.

На мене дивлячись ще більш зацікавлено.

— Хочу дізнатися, які умови, щоб запустити автобуси за чотирма потрібними мені маршрутами.

Чоловік подавився чаєм.

— Ти хоч розумієш, скільки це коштує? — сердито сказав він. — От нахабство, то яке. Їдьте на тих маршрутах що є, ні чого нового не буде!

Швидко зайшов ще один чоловік, подивився на свого колегу і мене з Германом.

— Серж, що сталося? Ти чого кричиш?

— Мало їй маршрутів, ще чотири хоче.

— Для початку я хотіла, що б ви мене вислухали, це ж вам вигідно!

— Ходімо, до мене, він сьогодні не в дусі.

Пішли за чоловіком в інший кабінет.

— Я Натан, директор цього авто-парку.

— Чудово, — сказала я з посмішкою, — Ізабелла Норіх. Власне хотіла дізнатися у вас умови для відкриття ще чотирьох маршрутів містом.

— Маршрут приблизний склали?

Я подала листочки.

— Угу, знайомі маршрути, ви їх ще й доповнили.

Мені швидко зробили розрахунки вартості.

— Це те, у скільки обходиться одне коло автобуса із зупинками, що ви вказали. Це так, щоб ми були в прибутку і не працювали собі в збиток. Зараз це збиткові маршрути. Судячи з того, скільки у вас буде людей на цьому маршруті, для нас це збитковий маршрут.

— Мені потрібно, щоб люди могли дістатися до роботи і з роботи цими маршрутами. Порахуйте.

— Добре, вам це обійдеться у стільки.

Мені написали суму за кожен маршрут за один день і порахували за місяць за кожен маршрут і суму загалом. Мигцем глянула на Германа, він стояв здивований.

— Це ж яка ціна однієї поїздки?!

Йому показали проїзний. Він зрозуміло кивнув. Я набрала Антуана, розповіла йому про ціни на проїзд. Він сумно зітхнув і сказав:

— Що ж, порівняно з тим, щоб купувати свій автопарк і його обслуговувати, це дрібниці. Бери чек на оплату. І нехай відразу зроблять для людей проїзні.

— Добре.

Прибрала телефон і повернулася до Натана. Посміхнулася.

— Отже, що потрібно з мене, щоб ці маршрути відбулися?

— Ви готові їх оплатити?

— Так.

— Якщо почекаєте, я складу договір, — він набрав по телефону, — Серж тягни свій худий зад до мене, — чоловік швидко зайшов, — зроби проїзні на ці маршрути.

— На коли?

— Зараз! Давай жваво. І нехай Ірка зайде, ви чай чи каву будете?

— Чай, — сказала я.

— Теж чай.

Чекати на договір і чек на оплати довелося не дуже довго — години півтори. Коли підписала договір, мені зателефонував Пінкс, повідомив, що автобус, що привозив людей на завод, обламався і ніхто не зміг доїхати.

— Натане, ваш автобус, що привозив моїх людей на роботу, обламався. І ніхто з півтори тисячі співробітників не зміг доїхати.

— А... зараз виправимо. Ось чек на оплату і проїзні. Я відправлю вас на автобусі і пушу слідом ще два. Якщо буде мало, приїде ще один.

— Дякую. Відправте один автобус уперед до автобуса, що обламався, він на півдорозі заглох. А інші два на зупинку.

Через пів години були вже на зупинці. Я з Германом вийшли. Співробітники дивилися на мене здивовано і трохи запитально.