Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 206 207 208 ... 248
Перейти на сторінку:
фінансування.

— А навіщо вам режисер з Німеччини?

— Бо дуже талановитий! Сам Фрідріх Плумпе!

— Ніколи не чув.

— Ну, він маловідомий глядачам. Але справжній талант! Ми ледь його витягли, сам Ханжонков їздив його умовляти! І, звісно ж, він ніякий не шпигун, він — людина мистецтва!

— Ну, нехай, але я вам до чого?

— А щоб відволікти увагу. Бо от зараз усі тільки й балакають про того Плумпе, що от німця привезли. А коли ви з’явитесь на майданчику, то всі вмить про нього забудуть. І хай хоч хтось потім скаже, що ми не патріоти, чи щось таке! Всі знають, що Іван Карпович Підіпригора — стовп самодержавства! Всі чули, як ви припинили заворушення в Ромнах одною палкою промовою! Ваша участь у фільмі зніме будь-які питання! Тому й важлива ваша присутність.

— Тобто тільки щоб мною прикритися?

— Ні! Ні! Нам і ваші знання потрібні, думки. Але потрібне і ваше ім’я. Я сказав усю правду. Дуже прошу вас, Іване Карповичу, поїхати. Ми хочемо зняти велике кіно, яке увійде до історії! В нас є для цього все, і нам конче потрібні для цього ви.

— Я не хочу знову мати справу з газетярами.

— А їх і не буде! Вхід до знімального майданчика закритий. Вони лише знатимуть, що ви там, і все! Ніхто не буде вам заважати!

— Ні, я не поїду, — кажу рішуче, бо в мене й так репутація ледь не бунтівника, не вистачало ще, щоб зрадником називали. Хай їм грець!

— Іване Карповичу, можна вас на хвилину? — питає Єлизавета Павлівна. Вона хоч і була у сусідній кімнаті, але все чула.

Виходжу, вона причиняє двері. Підходить до мене.

— Іване Карповичу, зголошуйтесь, — каже рішуче..

— Що? — дивуюся я.

— Вам треба поїхати з хутора, побути між людей, розвіятися.

— Я не хочу нікуди їхати!

— Я знаю. Тому прошу поїхати. Це нескладна справа, однак вона відволіче вас.

— Від чого? — дивуюсь я. Єлизавета Павлівна дивиться мені в очі.

— Іване Карповичу, ви дуже змінилися після того клятого Кавказу. Я сподівалася, що вам просто потрібен час, але бачу, що вам потрібна кардинальна зміна оточення.

— Зі мною все добре, я...

— Ні, Іване Карповичу. Не добре. Ви наче зламалися під час полону. Уляна Гаврилівна вважає, що вас зачаклували, але я не вірю в магію. Просто заважкі випробування. Але вони позаду, тепер треба забути про них і жити тим життям, яке було в вас раніше. Займатися справами, писати з графом оповідки, бути таким же сильним і веселим, як раніше. То їдьте, Іване Карповичу, прошу вас Якщо не переконала, то просто виконайте моє прохання. І Уляни Гаврилівни. Будь ласка. Поїдьте заради нас усіх.

— А в чому справа? — це прибіг граф. Прокинувся нарешті. — Що відбувається? Чому мене раніше не розбудили? Ну, чого ви мовчите? Що за змова? Це неввічливо!

— Графе, помовчіть, будь ласка, — каже Єлизавета Павлівна, як завжди переконливо.

Я не знаю, що робити. Мені не хочеться їхати з хутора, тут мені добре і затишно. Але я справді закляк. От із цим Гришею, ледь схопив його, аж тремтів увесь від нервів, а це ж простий босяк. Дрібна справа, раніше це мені було раз плюнути. Тепер же ледь спромігся. І нічого мені не хочеться, тільки б удома сидіти, спати, їсти та за Монікою споглядати.

— Добре, Єлизавето Павлівно. Зроблю, як ви просите. Може, і справді треба мені прогулятися, а то таки засидівся, — кажу їй, і вона аж розквітає, така задоволена.

— Та в чому ж справа? — хвилюється граф.

— Їду я до Києва На зйомки кіно. На тиждень.

— Мене візьміть! — аж закричав.

І так до мене причепився, що довелося з представником кінофабрики домовлятися, щоб і Маєвського з собою взяти. Анатоль швидко погодився і невдовзі вже ми поїхали з хутора Граф як дізнався, що сама Анастасія Кольцова буде на зйомках, так аж слиною почав пирскати, казав, що це улюблена акторка і велика честь.

— Треба буде обов’язково про цю справу написати! — шепотів граф, коли ми відійшли від машини на перепочинок.

— Яку справу?

— З Кольцовою!

— Так немає ж ніякої справи. Посидимо на майданчику, і все.

— Вигадаємо справу! Що ж дурнем сидіти? Вигадаємо! Таке вигадаємо, що читач пальці облизуватиме! І тут я вас прошу, Іване Карповичу, дати мені більше місця.

— Що дати? — дивуюся я.

— Місця. А то що це граф Маєвський в оповідках на рівні Уляни Гаврилівни, а то й собачок ваших. Другорядний персонаж! Це неправильно, я — вартий більшого!

— Чого ж неправильно, якщо я сам завжди розслідую?

— Неправильно, бо засовуєте ви мене завжди. А у всіх великих творах літератури героїв завжди двоє. Дон Кіхот і Санчо Панса, або ті ж самі Шерлок Гольмц та доктор Уотсон! Або... Ну, коли два герої, то тут і діалоги можна добрі вписувати, і так далі. То прошу вас саме тут посунутися, щоб ми змогли удвох і з надзвичайним блиском розіграти цю справу! Сама Анастасія Кольцова буде з нами!

Граф умів захопитися і злетіти високо-високо у своїх мріях, щоб потім боляче звідти гепнутися. Але треба віддати належне, що як боляче не падав, а жодного разу не вбивався. Тобто покрекче граф, а потім заллє горе наливкою — і за кілька днів уже такий, як і був.

— Я дуже вдячний, Іване Карповичу, що ви відгукнулися на наше прохання, — каже Анатоль Куйбіда, коли ми вже у машині. — Розумієте, це буде справді пречудовий проект. Найкращі актори, режисер-геній, великий бюджет, у нас є все!

— А звідки гроші?

— Фінансує кінофабрика Ханжонкова, яка отримала гроші від невідомих шанувальників пані Кольцової.

— А оцей німець, він що, насправді такий талановитий?

— Надзвичайно! Він зараз найкращий у Європі. Ми б його ніколи не перехопили, але компанія, на яку він працював, збанкрутувала, а тут ми запропонували йому зняти фільм із бюджетом, який дасть можливість йому виконати всі задуми. Дивовижний збіг обставин — і ось пан Плумпе вже у Києві! З нашої кінофабрики до нього приставлений молодий режисер Володимир Бутурлін, що намагатиметься навчитися всього в німця. Для Бутурліна довелося особливий дозвіл, брати, бо він колись мав зв’язки з революціонерами, навіть у тюрмі сидів.

1 ... 206 207 208 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"