Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Борва мечів 📚 - Українською

Читати книгу - "Борва мечів"

495
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Борва мечів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 206 207 208 ... 395
Перейти на сторінку:
молочний брат. Це не родич. Пані матінка не мали молока, коли я був малий, і мене живила своєю груддю Віла.

Ар’я знову нічого не зрозуміла.

— Хто така Віла?

— Мати Джона Сніговія. Хіба він не казав? Вона служила нам багато років, відколи я ще не народився.

— Джон не пам’ятав своєї матері. Навіть імені не знав. — Ар’я кинула на Неда сторожкий погляд. — То ти її знав, справді?

«Чи не хоче він, часом, із мене насміятися?»

— Лише спробуй збрехати — я тобі мармизу розіб’ю!

— Віла була моєю годувальницею, — повторив він урочисто. — Присягаюся честю свого дому.

— То ти з чесного дому? — Питання було дурне. Ясна річ, зброєносець вельможного пана мусив походити зі шляхетної родини. — Хто ж ти такий?

— Перепрошую? — Нед замішався, тоді зрозумів. — Мене звати Едрік Дейн, і я… я князь на Зорепаді.

Позаду гучно застогнав Гендрі.

— Князь на князі їде і князем поганяє, — забурчав він з огидою в голосі.

Ар’я смикнула зів’яле дике яблучко з гілки над головою, жбурнула і влучила йому просто в тупу бичачу макітру.

— Ой! — скрикнув він. — Боляче!

І помацав чоло над оком.

— Що ти за панна така? Кидаєш яблуками у порядних людей.

— Погана панна, ось яка! — відказала Ар’я, зненацька вгамувавшись і відчувши муки совісті. — Вибач… те… що не знала, хто ви такі… ласкавий пане.

— О, не варто, добра панно. Це лише моя вина, — дуже чемно відказав Нед.

«То в Джона була матір, і звали її Віла. Віла!» Вона хотіла гарненько запам’ятати, щоб розповісти Джонові, коли його побачить. Їй стало цікаво, чи він кликатиме її тепер «сестричечкою», як маленьку. «Тепер я вже не така й мала. Доведеться йому вигадати щось інше.» Може, діставшись Водоплину, вона зможе написати Джонові листа і переповісти, що їй розказав Нед Дейн.

— Був такий Артур Дейн, — згадала вона. — Його ще називали Вранішнім Мечем.

— Пан батько були панові Артуру старшим братом. А панна Ашара була моя тітка. Та я її навіть не знав. Вона кинулася в море з верхівки Меча-Білокаменя, коли я ще не народився.

— Навіщо?! — здригнулася Ар’я.

Нед зиркнув на неї обачливо — може, боявся, що вона і в нього щось кине.

— Ваш пан батько хіба ніколи про неї не казав? — запитав він. — Про Ашару Дейн, панну з Зорепаду?

— Та ні. Хіба вони знали одне одного?

— Знали. Ще коли його милість Роберт не був королем. Панна зустріла вашого батька і братів у Гаренголі, у рік облудної весни.

— А, ще тоді… — Ар’я не знала, що на це сказати. — То чого ж вона кинулася у море?

— З-за розбитого серця.

Якби тут була Санса, вона негайно почала б зітхати і лити сльози за справжнім коханням. Але Ар’я подумала, що та панна, мабуть, здуріла. Проте Недові не сказала — то ж була його рідна тітка.

— Коли так, то його, напевне, хтось розбив?

Нед завагався.

— Не личило б мені…

— Та кажи вже!

Він знову зиркнув обачливо.

— Тітка Алірія казала, що панна Ашара з вашим батьком закохалися одне в одного у Гаренголі…

— Не може того бути! Пан батько кохали пані матінку!

— Та певно ж, ясна панно, але…

— І тільки її, нікого іншого!

— А байстрюка свого він, мабуть, у капусті знайшов, ге? — встряг ззаду Гендрі.

Ар’я пошкодувала, що не має ще одного яблука — жбурнути йому в мармизу.

— Пан батько мали честь! — сердито вигукнула вона. — А ми не до тебе балакали! Чого б тобі не поїхати назад до Камінного Септу і не закалатати в дурні дзвони тієї дівки!

Останній закид Гендрі пустив повз вуха.

— Твій батько принаймні виростив свого байстрюка, не те що мій. Свого батька я навіть імені не знаю. Б’юся об заклад, він був якийсь смердючий п’яниця — матуся лише таких тягала з шинку додому. Зате коли сердилася, то кричала на мене: «От би тут батько твій був — ото пустив би юшку з носа!» Більше я про нього ніц не чув.

Хлопець плюнув на землю.

— Якби він оце зараз тут з’явився, то я б йому сам юшку пустив. Та він, напевне, вже помер. І твій батько помер — то чи не байдуже, кого він колись брав до ліжка?

Ар’ї не було байдуже, хоча вона б сама не сказала, чому. Нед намагався вибачитися, що засмутив її, та вона і чути не хотіла — вдарила п’ятами коня і втекла від обох. Попереду за десяток аршинів їхав Анжей-Сайдакер; коли вона з ним порівнялася, то спитала:

— Дорнійці — брехлива порода, хіба ні?

— Знаменито брехлива! — вишкірився лучник. — Вони, звісно, те саме кажуть про нас, порубіжників. От і розбери поміж нас, хто ловкіше бреше. Та що там у тебе сталося? Нед — непоганий хлопчина, нікому зла не бажає.

— Брехливий йолоп, ось він хто.

Ар’я з’їхала зі стежки, перескочила гнилу колоду і заплескотіла річищем мілкого струмка, не зважаючи на галас розбійників позаду себе. «Доженуть і знову почнуть брехати.» Вона подумала була, чи не втекти від них ще один раз, та їх було багато, і тутешній край вони знали краще. Навіщо тікати, коли однак упіймають?

Зрештою біля неї поїхав Гарвін.

— Куди це ви наставилися, панянко? Е ні, тікати не годиться. Тут у лісі вдосталь і вовків, і кого гіршого.

— Я не боюся! — відповіла Ар’я. — Малий Нед сказав…

— Еге ж, мені теж. Про панну Ашару Дейн. То стара оповідка, я її чув ще у Зимосічі, коли був такий, як оце ви зараз. — Він узяв її міцно за повід і розвернув коня. — Сумнів мене бере, що то правда. А як і правда, що з того? Коли Нед зустрів ту дорнійську кралю, брат його Брандон був іще живий і заручений з панною Кетлін Таллі. На честі вашого батька немає ані плямки. Турніри — то така справа… од них кров аж кипить. Уночі в наметах, бува, і слова солодкі шепочуть, і цілунки солодкі куштують, а комусь, мо’, і ще солодше поласувати випадає. Та що з того за біда? Тоді весна була — чи люди думали,

1 ... 206 207 208 ... 395
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борва мечів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Борва мечів"