Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

з ним старшою, а він би посів її попереднє місце молодого учасника того, що неодмінно виявиться хмільною авантюрою еротичного збочення. Так чи так, він вважав її привабливою, порівняно з ним вона стара, та не надто – загалом, ця жінка й надалі дихала чуттєвістю й вабила до себе, а в голові в нього не було ніяких сумнівів у тому, що й вона вважала його привабливим, адже часто помічала, який він красень, який має шалений вигляд, коли вони разом виходять із квартири та вирушають куди-небудь повечеряти, і раптом це й стало істинною й потаємною причиною, чому вона запросила його жити до себе – тому що марила про його тіло, і їй хотілося пригорнутися до його юної плоті. Інакше як було пояснити ту незрозумілу щедрість, відсутність квартплати й безкоштовний стіл, безкоштовні навчальні семінари, одяг, що вона придбала йому під час їх першого торгового рейду до «Le Bon Marché» у листопаді, всі ці дорогі сорочки, черевики й светри, на які вона потратилася того дня, три пари вельветових штанів із защіпками, спортивний піджак з двома розрізами позаду, зимову куртку й червоний вовняний шалик, модний французький одяг найвищої марки, який він носив із таким задоволенням, і от чого б їй це було робити, якщо вона не жадає його так само шалено, як і він її? Секс-забавка. Ось так це називається, і так, він із задоволенням став би її секс-іграшкою, якщо вона відводить йому таке місце, але хай навіть вона часто позирала на нього так, ніби саме це й задумала (багатозначні погляди, спрямовані йому в обличчя, очі уважно вглядалися в його найменші жести), та це не йому слід було починати дії – як молодший він не мав права робити перший хід, це Вівіан мала б до нього першою потягнутися, та скільки б не жадав він, аби вона пригорнула його в обійми та поцілувала в губи чи навіть простягла руку й торкнулася його обличчя кінчиками пальців, вона цього так ніколи й не вчинила.

Він бачився з нею майже щодня, та її приватне життя залишалося для нього повною таємницею. Чи є в неї коханець, запитував себе Фергюсон, а чи декілька коханців, чи ціла зграя коханців, а чи взагалі нікого немає? Чи свідчать її раптові прощання о десятій після їхньої спільної вечері про те, що вона прямує в чиєсь ліжко, чи просто рушає куди-небудь випити перед сном із друзями? А як пояснити її від’їзди на вихідних час від часу, загалом – один-два рази на місяць, головним чином – до Амстердама, казала вона, де, здавалося, цілком можливо, її може очікувати якийсь чоловік, але, знову-таки, якщо її книжка про Шардена була видана, ймовірно, вона вишукує, про що б їй ще написати, і вибрала за тему Рембрандта чи Вермеєра, чи ще якогось голландського митця, праці яких можна відшукати лише в Голландії. Питання без відповідей, а оскільки Вівіан вільно розмовляла з ним про своє минуле, а про теперешнє навіть не згадувала, принаймні, про приватні справи теперішнього, то єдина душа, з котрою Фергюсон відчував хоч якийсь зв’язок у всім Парижі, єдина людина, котру він любив, була йому ще й цілковито незнайомою.

Одна-дві спільних вечері на тиждень у квартирі, дві-три вечері на тиждень у ресторанах, майже завжди – з ким-небудь іще, з друзями Вівіан, з її ордою давніх паризьких друзів із різних, але часто дотичних світів мистецтва й літератури, з митцями й скульпторами, викладачами історії мистецтва, поетами, що писали про мистецтво, власниками галерей та їх дружинами – всі вони успішно зробили кар’єри, а це означало, що Фергюсон завше виявлявся наймолодшим за столом, і багато з них гадали, що він – секс-забавка Вівіан, усвідомив, що, хай навіть їх підозри будуть хибними, і хоча Вівіан повсякчас представляла його як пасинка одного з її найближчих американських друзів, значна кількість осіб на тих вечерях у ресторанах на чотирьох, шістьох і вісьмох просто не звертали на нього увагу (як виявив Фергюсон, ніхто не здатен бути холоднішим і черствішим, ніж французи), зате інші підсувалися до нього поближче і хотіли довідатися про нього все (як він також виявив, ніхто не буває тепліший і демократичній від французів), проте навіть вечорами, коли його ігнорували, йому було радісно сидіти в ресторані, брати участь у хорошому житті, котре, схоже, ці місця собою втілювали, – не лише великий спектакль La Coupole, який він споглядав трьома роками раніше, і той і надалі слугував для Фергюсона втіленням усього, що відрізняло Париж від Нью-Йорка, а й інші брасерії на кшталт «Bofinger», «Fouquet’s» та «Balzar», палаців та міні-палаців дев’ятнадцятого століття, де обшиті деревом стіни й дзеркальні колони, де все гуде від брязкоту тарілок і притишеного гудіння п’ятдесяти чи двохсот п’ятдесяти людських голосів, а й місця, брудніші в п’ятому окрузі, де він уперше покуштував кускус і мергез у підземних туніських та марокканських кафешках, і де його посвятили в коріандрові смакоти в’єтнамської кухні, страви заклятого ворога Америки, а двічі чи тричі тієї осені, коли ці трапези виявлялися особливо пожвавленими і всі засиджувалися далеко за північ, вся компанія з чотирьох, п’яти, шести чи семи осіб прямувала в Ле-Аль їсти цибулевий суп у Pied de Cochon, ресторан, заповнений їдцями і о першій, і о другій, і о третій ночі, художні інтелектуали та опівнічні гуляки сиділи за столиками, а сусідські шлюхи стояли біля стійки бару, пили ballons de rouge поруч із кремезними м’ясниками в заляпаних кров’ю халатах і фартухах, суміш такого гострого роз’єднання та малоймовірної згоди, що Фергюсон запитував себе, чи може ще щось подібне існувати на світі.

Численні вечері та ніякого сексу, за який він би сам не заплатив і врешті-решт не пошкодував, а попри ті жалі – жодного фізичного контакту ні з ким, якщо не зважати на ранкові поцілунки Вівіан у щоку. Дев’ятнадцятого грудня де Голля переобрали президентом республіки, у Швейцарії від серцевої хвороби під назвою «перикардит» помирав Джакометті (хвороба прикінчила його одинадцятого січня), і щоразу, коли Фергюсон уночі прямував додому зі свого чергового тиняння вулицями після вечері, його зупиняла поліція і просила показати документи. Дванадцятого січня він поринув у недбало продуману третю частину книги, з котрою йому було дуже складно, і витратив даремно багато годин часу, поки, зрештою, все не викинув і не вигадав нове, доречніше закінчення. Двадцятого січня, ще не розв’язавшись зі своїми книжковими муками, він одержав листа від Брайана Мішевського, що навчався на першому курсі в Корнеллі, і коли Фергюсон закінчив вивчати