Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Від середини І тис. відомі знахідки усіх видів знарядь переробки зерна (зернотерки, ступи, жорна). У VIII–X ст. удосконалюється конструкція слов’янського жорнового поставу. У вжиток входять ручні млини з увігнутим верхнім жорновим каменем і опуклим нижнім. Для переробки зерна на крупу застосовувалися різноманітні ступки з товкачами та зернотерки.

Зерно зберігалося у ямах-сховищах, переважно дзвоно- або грушоподібної форми. У більшості з них були спеціально випалені до червоного кольору глиняні або обмазані глиною стінки, які захищали зерно від вологи. Зверху зернові ями мали дерев’яне перекриття, завдяки чому в ямі утворювався мікроклімат, який давав змогу «дихати» зерну.

Перехід до нової системи землеробства тісно пов’язаний із розвитком тваринництва, яке забезпечувало поля органічними добривами, транспортними засобами для їх вивозу на поля й тягловою силою для оранки.

Інформацію про склад стада надає остеологічний матеріал — кістки тварин. Більшість становила велика рогата худоба, а далі за кількістю — вівці, кози, свині, коні. Під пасовища та для заготівлі сіна використовували заплавні луки та ділянки на узліссях. Для годівлі тварин використовували також відходи землеробства. Сіно заготовляли за допомогою кіс-горбуш. Наприкінці І тис. вони трапляються значно частіше, ніж на пам’ятках V–VII ст., де коси та кільця для їх кріплення представлені одиничними екземплярами.

Склад стада свідчить про приселищний характер тваринництва. Рештки хлівів, виявлені під час розкопок, дозволяють зробити висновок про стійлове утримання худоби. Значна кількість великої рогатої худоби говорить про м’ясо-молочну спрямованість тваринництва. Про переробку молочних продуктів, зокрема виробництво сиру, свідчать глиняні миски-цідилки, знайдені на багатьох поселеннях. Як тяглову силу, зокрема для потреб землеробства, використовували коней та велику рогату худобу (передусім волів). Важливу роль у господарстві давніх слов’ян відігравало також птахівництво.

Помітне місце в господарській діяльності східнослов’янського населення мало полювання, рибальство та лісові промисли. Знахідки кісток свідчать, що серед багатьох видів диких тварин, на яких полювали, переважали лось, благородний олень, дика свиня, косуля, заєць тощо. Постійно полювали на птахів. Знаряддями полювання були лук та стріли, дротики, рогатини, різні пристосування (сіті, капкани, пастки). Полювання суттєво доповнювало харчовий раціон поселення, а також забезпечувало шкірою і хут­ром. Зокрема, свідчення про хутряний промисел у слов’ян залишили східні автори. ­Хутро було тим самим товаром, який сприяв розвитку торговельних зв’язків з арабським Сходом, унаслідок чого на слов’янські землі потрапили численні східні монети і вироби зі срібла.

Кістки і роги диких тварин широко використовували для виготовлення різноманітних знарядь праці та побутових предметів. Особливо це стосується рогів благородного оленя, з яких виготовляли найрізноманітніші вироби — від проколок до мотичок.

Про розвиток рибальства свідчать знайдені на слов’янських поселеннях кістки та луска риб, а також рибальське спорядження: гачки, остроги, тягарці для сіток.

Писемні джерела наводять відомості про розвиток бортництва. Археологічно бортництво зафіксовано на городищі Монастирок (райковецька культура). В одному з жител VIII–IX ст. знайдено рештки круглої колоди-дуплянки зі стільниками й медом. Стільники виявлені ще в двох житлах та господарській ямі. На городищі Воргол (роменська культура) знайдено горщик із залишками меду.

Полювання, рибальство та бортництво відігравали допоміжну роль у господарській діяльності слов’ян. Проте цінні хутра, мед і віск віддавна експортувалися зі Східної Європи, а у давньоруський час вони стали предметами данини і відігравали суттєву роль в економіці.

Рівень металургії та ковальства в V–VII ст. залишався невисоким. Залізоплавильні горна виявлені на поселеннях Ріпнів ІІ на Львівщині, Волоське в Надпоріжжі, Семенках і Самчинцях на Південному Бузі. На цей час припадає початок відокремлення металургії від ковальської справи. Виникають спеціалізовані металургійні центри. У Гайвороні на Поділлі досліджено осередок виплавки заліза, що складався із чотирьох печей для підготовки руди для плавки та 21 наземного сиродутного горна.

Центром металообробки було Зимнівське городище, де знайдено залізні напівфаб­рикати та ковальський інструмент. На Пастирському городищі знайдено залишки кузні, у якій було виявлено ковальське горно та ковадло, а поряд із ними ковальські інструменти — кувалда, молоток, кліщі, зубило, ножиці.

У V–VII ст. кожна громада утримувала свого коваля, який здійснював увесь обсяг робіт від добування руди до виготовлення і ремонту різноманітних виробів. Ковалі виготовляли залізні знаряддя праці, зброю і численні побутові речі. Вони досконало володіли ковкою і широко застосовували гартування металу.

На східнослов’янських поселеннях останньої чверті І тис. н. е. досліджені сиродутні залізоплавильні горни, печі для збагачення залізної руди, майданчики для її подрібнення, місця для випалювання деревного вугілля, майстерні з робочими майданчиками для обробки криці та виготовлення металевих виробів.

Великий центр залізоробного виробництва, який складався з 25 сиродутних горнів, досліджено в Подністров’ї поблизу с. Григорівка (райковецька культура). Кожне його горно за одну плавку давало до 13 кг заліза.

Поряд із великими центрами залізовидобутку продовжували існувати й дрібні майстерні, які обслуговували потреби однієї общини, а також невеликі комплекси, що включали домницю і кузню. Тут металург і коваль поєднувалися в одній особі, працюючи на замовлення і задоволення потреб у залізних виробах мешканців свого поселення або невеликої округи.

Остання чверть I тис. н. е. відзначається значним зростанням кількості і розширенням асортименту залізних виробів. Асортимент лише знарядь праці та інструментів налічує майже 30 найменувань. Ковалі, продовжуючи традиції попереднього часу, освоїли та широко використовували нові складні технологічні прийоми — пакетування та цементування металу, наварювання сталевого леза на залізну основу.

Побутові речі здебільшого виготовляли із заліза, а знаряддя праці та предмети озброєння — зі сталі. Поява знарядь, у яких використана технологія зварювання заліза і сталі, коли робочі частини були сталевими, привела до значного зростання продуктивності праці. Цей винахід визначив напрям подальшого розвитку металообробних технологій.

Виготовлення ковальської продукції за складними технологічними схемами було під силу лише професійним ремісникам. Про це свідчать спеціалізовані ремісничі майстерні — кузні, залишки яких виявлені на низці пам’яток. Зокрема, на Битицькому городищі виявлена кузня з набором інструментів та численними виробами із заліза і сталі.

Досить розвиненою у слов’ян була обробка кольорових металів. Майстри-ювеліри виготовляли з кольорових металів прикраси, металеві деталі одягу та кінського спорядження. Більшість речей зроблені із бронзи, і лише окремі — зі срібла.

Місцеві ювеліри працювали на привізній міді, що надходила у вигляді злитків олов’янистих бронз, найімовірніше із Семиграддя (сучасна Румунія). Один із таких злитків знайдений на поселенні Хитці на Полтавщині. Вторинною сировиною слугували речі, які вийшли з ужитку або були зіпсовані.

Тиглі, ллячки, ливарні форми і бронзові напівфабрикати походять із Зимнівського городища і низки поселень. Скарб речей, що належав ювеліру, знайдено на поселенні Великі Будки. Майстерні ювелірів досліджені на Пастирському городищі та на селищі Бернашівка на Поділлі. Ці майстерні свідчать, що виготовлення ювелірних виробів було розраховане не лише на індивідуального замовника, а й мало товарний характер.

Лиття було основним технологічним прийомом роботи з кольоровими металами. Кілька ливарних формочок походить із Зимнівського городища, а у житлі-майстерні ювеліра в Бернашівці знайдено 64 ливарні формочки. Судячи з них, до асортимент ювелірних виробів входили різноманітні підвіски, зокрема місяцеподібні, а також поясні бляшки та інші елементи ременів і мініатюрні пряжки. Особливу увагу привертає форма для відливання пальчастих фібул, що свідчить про на місцеве виробництво цього типу виробів.

Матеріали Пастирського