Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

– Олеже, якщо вважаєш, що одному тобі важко чекати, помиляєшся, – піднявшись, Одинцов підійшов до Чернишевського і, поплескавши того по плечу, помітив: – Ти втомився, іди відпочинь. Світає.

– Андрію Михайловичу, скажіть, – пильно дивлячись на старшого товариша, – Ви хоч трохи шкодуєте про те, що трапилося?

– Ти собі не уявляєш, наскільки, – міцніше стиснув Олегове плече, – Кожен божий день мене не залишає одна думка: все, що відбувається – відбувається з моєї вини. І цю провину мені навряд чи колись спокутувати.

– Ніколи не пізно виправити все. 

– Так... Так, ти маєш рацію, – зам'явшись, Вотан прибрав руку з плеча Чернишевського, відійшов: – Як думаєш, мене можна пробачити?

- Не знаю, – чесно зізнався.

Криво посміхнувшись, генерал відвернувся, маючи намір піти. Та на порозі зупинився в пів оберта і сказав:

– Спасибі тобі, синку.

– За що?

– За чесність. І що завжди був із нею.

– Михайловичу, не треба...

Спробував заперечити, але закінчити не встиг. Ранкову тишу розірвала дзвінка мелодія мобільного, що лежав на столі. Чоловік смикнувся від несподіванки, та, не гаючись, кинувся до трубки. Відзначаючи незнайомий номер, швидко прийняв виклик.

– Олеже? – почулося рване зітхання після шарудіння, – Це ти?

– Рито? – нахмурившись, Чернишевський дивився на Вотана, котрий, як і він сам, завмер у здивуванні.

– Я хотіла тобі сказати...

Тремтячий голос обірвався на половині фрази. Тут до Олега дійшло, що Ритка, його Ритка, сама зателефонувала. І Чернишевського прорвало:

– Рито, де ти? Що з тобою? Я зараз за тобою приїду!

– Олегу... – схлип і подальші слова вістрям ножа боляче врізалися в серце: – Не треба нікуди приїжджати. Ти мені не потрібний. Я з Кирилом.

– Рит, плював я на Кирила. Я тебе не залишу.

– Ні, ти не зрозумів. Ти мені не потрібен.

– Рит, постривай-постривай! Він поряд, так?

Стиснувши зуби, Чернишевський тримався з останніх сил, щоб не спалахнути. Очевидно, що Ритка налякана, тому несе цю нісенітницю.

– Олеже, ти мені не потрібен, – ніби заведена повторила Маргарита, – Забудь все, що було між нами. Це помилка. Не шукай зі мною зустрічей і зникни з мого життя. Назавжди.

  – Рита! Ритуля, він тебе залякав, так?..

Питання, яке пролунало коротким гудкам, так і залишилося без відповіді. Декілька секунд Олег стояв, не рухаючись, намагаючись укласти в голові отриману інформацію. Кілька секунд і чоловік, розбивши телефон об стіну, під суворим поглядом генерала, кинувся до бару. Не роздумуючи, схопив першу-ліпшу пляшку і, зробивши кілька ковтків, одним помахом руки змів вміст столу на підлогу.

– Я вб'ю цю наволоч! Клянусь – я вб'ю Рощина!