Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Адолін, здавалося, от-от мав здатися, але натомість чомусь кинувся назад у бій.

— От і дурень, — кинув Себаріал, розвалившись на сидінні між Шаллан і Палоною. — Надто самозакоханий, щоб визнати поразку.

— Ні, тут криється дещо більше, — заперечила дівчина.

Її погляд метнувся на бідолашного Ренаріна — цілковито приголомшеного намаганнями здолати Сколкозбройного.

На коротесеньку мить Шаллан спало на думку спуститися на допомогу. Чиста дурість — адже користі від неї було б навіть менше, ніж від молодшого княжича. Але чому Холінам не допомагав ніхто інший? Вона окинула сердитим поглядом зібрання алетійських світлооких, зокрема і Його Високороддя Амарама, так званого Променистого лицаря.

Покидьок.

Ошелешена швидкістю, з якою скипіло в ній це почуття, Шаллан перевела погляд кудись-інде. «Не думай про нього». Що ж, оскільки допомога не надходила, обидва княжичі мали всі шанси загинути.

— Фрактале, — шепнула Шаллан. — Біжи-но поглянь, чи не зможеш ти відволікти того Сколкозбройного, який б’ється проти княжича Ренаріна.

Вона не заважатиме Адолінові — який вочевидь чомусь вирішив, що має продовжувати поєдинок — але спробує по змозі врятувати від каліцтва його брата.

Фрактал загудів і, зісковзнувши зі спідниці, поповз кам’яними лавами трибун. Шаллан здавалося, що, переміщуючись так відкрито, він до болю впадає в око — але погляди всіх і кожного були зосереджені на поєдинку внизу.

«Адоліне Холін, тільки не загинь мені тут, — подумала дівчина, знову дивлячись, як її наречений відбивається від трьох супротивників. — Прошу тебе…»

Аж раптом на пісок зіскочив іще хтось.

***

Каладін помчав ареною.

«Знову», — подумав він, пригадавши, як колись давно поспішив на допомогу Амарамові.

— Хоч би все скінчилося не так, як того разу.

— Все буде добре, — запевнила Сил, несучись осяйною стьожкою біля його голови. — Довірся мені.

Довірся. Він уже був довірився й розповів Далінарові про Амарама. Вийшло просто чудово…

З тріщини в лівому поручі одного зі Сколкозбройних, Реліса, — того, що в чорному обладунку — курилося Світло. Наближення капітана він зауважив, але з байдужим виглядом відвернувся. Реліс вочевидь гадав, що звичайний списник не становить загрози.

Каладін усміхнувся й утягнув заряд Буресвітла. Такого сліпучого дня, коли над головою палало розпечене до білого сонце, він міг ризикнути й усотати його більше, ніж звичайно, сподіваючись, що ніхто цього не помітить.

Це додало йому швидкості, й капітан, проскочивши між двох Сколкозбройних, увігнав списа в тріснутий Релісів поруч. Той скрикнув від болю, а Каладін висмикнув ратище й, увиваючись між нападниками, наблизився до Адоліна. Юнак у синій Збруї здивовано зиркнув на нього, а відтак швидко розвернувся, щоб той прикривав йому спину.

Каладін і сам став спиною до княжича, щоб на жодного з них не могли напасти з тилу.

— Мостонавідничку, що ти тут робиш? — прошипів Холін із-під шолома.

— Клею одного з десяти дурнів.

Адолін хмикнув.

— Ласкаво прошу. Бачиш, як у нас тут весело?

— Мені не пробити їхньої броні, — промовив Каладін. — Тож доведеться вам наробити в ній тріщин.

Недалеко тряс рукою, лаючись, Реліс. Кінчик Каладінового списа був скривавлений — але, на жаль, не сильно.

— Просто відволікай одного з них на себе, — відказав Адолін. — А про двох я подбаю.

— Мені… Гаразд.

Такий план був, певне, найліпший.

— І по змозі наглядай за моїм братом, — додав княжич. — Бо якщо в цієї трійці справи підуть кепсько, їм може спасти на думку натиснути на нас через нього.

— Зроблю, — пообіцяв Каладін.

Затим, сахнувшись, капітан відскочив осторонь, коли «молотобоєць» — Далінар назвав його Елітом — спробував атакувати Адоліна. З іншого боку заходив Реліс — замахуючись так, наче хотів, перерубавши охоронця, дістати й Холіна.

Каладінове серце вилітало з грудей, але Загелева наука свою справу зробила: забачивши перед собою Сколкозбройця, він відчував лише помірний жах. Каладін увернувся й уникнув удару.

Чоловік у чорній Збруї глянув на Адоліна і ступив крок до нього, але Каладін зробив випад, немовби знову цілячи в Релісове передпліччя.

Той розвернувся і, облишивши княжича, неохоче відволікся на капітана. Атака була стрімка. Наразі списникові вистачало знань, щоб розпізнати в ній Ліаностійку — бойовий стиль, який акцентував увагу на стійкості та гнучкості.

Реліс зробив цю радше оборонну стійку наступальною, але Каладін увертався, звиваючись, і щоразу вискакував із-під самих ударів. Нападник зрештою вилаявся і знову розвернувся до княжича.

Каладін ударив його в скроню тупим кінцем ратища. В бою зі Сколкозбройним користі від списа майже не було, але цей випад таки привернув Релісову увагу — той знову обернувся та змахнув мечем.

Відскакуючи, Каладін на мить загаявся, і Зброя зітнула вістря його списа. Це йому нагадування: плоть навіть піддатливіша. Якщо перетяти йому хребет, він загине — і жодна кількість Буресвітла цьому не зарадить.

Капітан обережно спробував виманити Реліса подалі від бою, але щойно відстань до основної жертви зробилася завеликою, суперник просто розвернувся й рушив назад.

Княжич тим часом відчайдушно відбивався від двох супротивників обабіч себе, змахуючи Зброєю то туди, то сюди. Буря забирай — та він справжній майстер! На тренувальному майданчику той ніколи не виявляв такого рівня майстерності — бо жодного разу не поставав перед такими серйозними викликами. Адолін крутився то в один бік, то в другий, почергово відбиваючи удари Сколкозбройного в зеленому та парируючи змахи того, що з молотом.

І то нерідко мало не дістаючи самих нападників! Власне, один проти двох Адолін бився на рівних.

Але троє ворогів було б для нього явно забагато. Каладін мав відволікати на себе Реліса. Але як це зробити? Пробити Збрую списом він не міг. Єдиними вразливими місцями були оглядова шпара й невеличка тріщина в поручі.

Охоронець мусив щось удіяти. Здійнявши Зброю, Реліс крокував назад до Адоліна. І капітан, зціпивши зуби, атакував.

Він метнувся ареною, а за мить до зближення з Релісом підстрибнув і, виставивши ноги в бік Сколкозбройного, багаторазово Кинувся в тому напрямку — знову й знову. Кидків вийшло стільки, що списник зужив усе всотане Світло.

Хоча пролетів він усього нічого — рівно стільки, щоб не надто здивувати глядачів — сила удару була, наче від падіння з куди більшої висоти. Роздроблюючи ноги об Збрую, охоронець гамселив, як тільки міг.

Кінцівки блискавкою пронизав гострий біль, і Каладін почув, як хрустять його кості. Від удару Сколкозбройний у чорному зарив носом, неначе в нього поцілили валуном. Реліс розтягнувся долілиць, а зронена Зброя, щезаючи, перетворилася на імлу.

Списник застогнав і рухнув на пісок: Буресвітло вичахло, й Кидки припинилися. Він інстинктивно втягнув зі сфер у кишені свіжий заряд Буресвітла, щоб те загоїло йому ноги. Він-бо зламав їх обидві — як і ступні.

Процес зцілення, здавалося, тривав цілу вічність, і Каладін зусиллям волі перевернувся, щоб поглянути на Реліса. Неймовірно, але від його удару чорним обладунком розповзлися тріщини! І то не по центру спини, куди він поцілив, а по боках і плечах. Реліс звівся навколішки й, мотаючи головою, глянув на капітана — здавалося, з трепетом.

А позаду повергненого Реліса Адолін, крутнувшись, дістав одного з нападників —