Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Княжич був у кепському стані. Практично кожна секція його Збруї сочилася Світлом. Такими темпами заряд невдовзі вичахне, і обладунок, ставши заважким, знерухомить бійця.

Але поки Адолін, на щастя, майже вивів із ладу одного суперника. Зоставшись без нагрудника, Сколкозбройні могли вести бій — але це мало бути до бурі непросто. І справді: «молотобоєць», позадкувавши, ступав якось незграбно — немовби його Збруя раптом стала набагато важчою.

Адолін узявся до другого з ближніх нападників. А тим часом на іншому краї арени четвертий суперник — той, який «бився» проти молодшого княжича — навіщось махав мечем при самій землі. Він підвів очі й, побачивши, як скрутно ведеться союзникам, облишив Ренаріна й кинувся через увесь майданчик на підмогу.

— Стривай-но, — промовила Сил. — А це що таке?

Вона пурхнула в бік Ренаріна, але Каладін не мав часу роздумувати над її поведінкою: щойно чоловік у жовтогарячому дістанеться княжича, як той знову потрапить в оточення.

Охоронець зірвався на ноги, які, хвала Всемогутньому, слухались: кості зрослися достатньо, щоб Каладін міг ходити. Стиснувши в руці списа, він кинувся на Еліта, збиваючи ногами пісок.

Попри ушкоджену Збрую, той шкутильгав у бік Адоліна, маючи намір продовжити поєдинок. Але Каладін наздогнав його перший і, підпірнувши під квапливий змах молота, вдарив навідліг — перехопивши зламане ратище обіруч і вклавши в цей удар усі сили.

Древко з приємним хрустом вгатило Еліта в незахищені груди. Сколкозбройний страшно охнув і зігнувся навпіл. Каладін заніс списа для нового удару, але суперник виставив тремтливу руку, силкуючись щось сказати.

— Здаюсь, — долинув його слабкий голос.

— Голосніше! — гаркнув капітан.

Еліт, попри забитий подих, спробував, але вистачило і здійнятої руки. Суддя невдоволеним тоном оголосила:

— Ясновельможний Еліт здається й вибуває з дуелі.

І легконогий списник відійшов від скорченого суперника. Всередині бушувало Буресвітло. Трибуни ревіли — включно навіть із багатьма світлоокими.

Сколкозбройних зоставалося троє. Реліс досі повернувся до свого товариша в зеленому, і обидва насідали на Адоліна. Вони притисли княжича до стіни, а їхній союзник у жовтогарячому, облишивши Ренаріна, приспів на підмогу.

Молодший із братів сидів долі, похнюпивши голову й увігнавши Зброю в пісок. Хіба Ренаріна перемогли? Каладін не чув, щоб суддя про це оголошувала.

Хвилюватися, що з ним, було не на часі. Адолін знову мав битися проти трьох. Реліс дістав його по шолому, й той розвалився, залишаючи голову княжича неприкритою. Холінові зоставалося вже недовго.

Каладін метнувся до переможеного Еліта, який шкутильгав геть із майданчика.

— Скидай шолома! — крикнув він йому.

Той нажахано обернувся до капітана.

— Давай сюди шолома! — вигукнув Каладін, заносячи зброю, щоб ударити знову.

Глядачі на трибунах заремствували. Охоронець був не певен правил, але підозрював, що, вдаривши Еліта, дуель він програє. А може, навіть постане перед судом. На щастя, Каладінові не довелося втілювати свою погрозу в життя, бо шолома переможений таки скинув, і списник, вирвавши трофей у того з рук, помчав до Адоліна.

А на бігу зронив зламане ратище й натягнув шолома собі на кулак. Він знав, що Збруя припасовується до власника автоматично, і сподівався, що так, бува, станеться і з шоломом. Це спрацювало: броня туго затяглася в нього на зап’ястку, й шолом сам тримався на руці, немовби дуже дивна рукавичка.

Каладін зробив глибокий вдих і вихопив ножа, який висів при боці. Він-бо знову почав носити його при собі — як колись, іще списником, до неволі — хоча метати ножа розучився. А втім, проти Сколкозбройних це жалюгідне знаряддя все одно не дало б нічогісінько — але й орудувати списом однією рукою було неможливо.

Капітан знову кинувся на Реліса, який цього разу негайно позадкував, виставивши перед собою меча й пильно стежачи за суперником. Тепер він принаймні остерігався.

Каладін наступав і тіснив його, а той, не опираючись, задкував і тримався на віддалі. Капітан влаштував цілу виставу — наскакував, примушуючи ворога відступати, неначе виганяючи на чисте місце для двобою. Сколкозбройному це мало бути наруч: мечем зручніше орудувати на відкритому просторі, а не в тисняві, де перевагу отримував озброєний ножем охоронець.

Але щойно віддалившись на достатню відстань, Каладін розвернувся й кинувся назад до Адоліна та двох його супротивників, залишивши Реліса стояти в настороженій позі, на мить ошелешеного капітановим відступом.

Княжич глянув на охоронця й кивнув.

Чоловік у зеленому здивовано обернувся на Каладінів маневр і завдав удару, але капітан парирував його шоломом від Збруї, який мав на руці. Суперник гмикнув, а княжич тим часом щосили накинувся на іншого Сколкозбройного — в жовтогарячому — знову й знову обрушуючи на того свій меч.

На якусь хвилину Адолін зостався сам на сам з єдиним опонентом. Залишалося сподіватися, що Холін скористається з нагоди — хоча його хода була, як у сомнамбули, а струмені Буресвітла зі Збруї сповільнилися до цівок. Княжич заледве переставляв ноги.

«Зелена Збруя» знову атакував Каладіна, який відбив його удар шоломом. Той тріснув і засочився Буресвітлом. А Реліс зайшов з іншого боку й напав — але не на княжича, а на його охоронця.

Каладін, зціпивши зуби, увернувся й відчув, як Зброя розітнула повітря. Він мав виграти для княжича час. Миті. Він мав виграти миті.

Довкола нього задув вітерець. То повернулася Сил, промайнувши в повітрі осяйною стрічкою.

Капітан ухилився від іще одного удару, а потім відбив імпровізованим щитом меч другого нападника. Каладін відскочив, війнувши піском — і Сколкозброєць увігнався в землю перед ним.

Вітер. Рух. Він бився проти двох Сколкозбройних водночас, парируючи їхні випади шоломом. Атакувати Каладін не міг — не смів. Він міг тільки намагатися вціліти, й у цьому вітри, здавалося, допомагали йому.

Його крок напрямляли інстинкти… а потім щось глибше. Він танцював між Сколкозбройцями, обкутаний прохолодним повітрям, і на якусь неможливу мить відчув, що міг би увертатися не гірше навіть із заплющеними очима.

Нападники, лаючись, робили нові й нові спроби. Каладін почув, як суддя щось промовила, але був надто поглинений боєм, щоб зауважити сказане. Крики натовпу гучнішали. Він вискочив з-під одного удару, а тоді увернувся від другого — хоча був на волосок від загибелі.

Вітер не вбити. І його не спинити. Він недосяжний для людей. Нескінченний…

Аж раптом Буресвітло в ньому вичахло.

Каладін, спіткнувшись, завмер. Він спробував втягнути нове, але встиг осушити всі сфери.

«Шолом», — збагнув капітан, зауваживши, що той аж фонтанує Світлом із численних тріщин, але тримається купи, не знати як підживлюючись від його заряду.

Реліс провів випад, і Каладін заледве увернувся від удару, налетівши спиною на стінку арени.

«Зелена Збруя» побачив, що темноокий відкрився, і здійняв Сколкозбройця.

Але тут хтось наскочив на ворога ззаду.

Охоронець ошелешено спостерігав, як Адолін зчепився із «Зеленою Збруєю» і повиснув на ньому. Його власний обладунок уже майже не сочився — Буресвітло практично вичахло. Здавалося, що він заледве здатен рухатись — піском тяглася низка нетвердих слідів, що вели від суперника в жовтогарячому обладунку, який лежав переможений.

Ось що допіру оголосила суддя — повергнений ворог здавався.