Читати книгу - "Сага про Форсайтів"

— Атож! — буркнув Сомс. — На іподром хоч не потикайся.

На обличчі Джорджа промайнула іронічна посмішка самозахисту.

— Ну що ж, — сказав він, — мене виховали для безділля, і тепер на старість я біднію з кожним днем. Ці лейбористи хочуть обібрати нас до нитки, перш ніж доведуть країну до занепаду. З чого ти тоді житимеш? Я працюватиму шість годин на день, навчаючи політиків розуміти жарти. Послухай моєї поради, Сомсе: стань членом парламенту, забезпеч собі чотириста фунтів і найми мене вчителем.

Сомс пішов, а він знову сів у своє крісло біля вікна.

Сомс простував по Пікаділлі, поринувши в роздуми, що їх викликали слова двоюрідного брата. Все життя він працював і заощаджував, Джордж усе життя байдикував і циндрив гроші; а проте, коли й справді дійде до конфіскації, то постраждає він, працьовитий, ощадливий чоловік! Це було заперечення всіх чеснот, повалення всіх форсайтівських засад. А хіба може цивілізація базуватися на інших засадах? На його думку, ні. Ну що ж, принаймні у нього не конфіскують картин, бо не знають їхньої вартості. Але чого вони будуть варті, якщо ці маніяки почнуть витискати соки з капіталу? Анічогісінько. «За себе я не боюся, — думав він. — Мені вистачило б і п'ятисот фунтів на рік, у моєму віці це не має значення». Але ж Флер! Цей капітал, так розумно вкладений, ці скарби, так дбайливо зібрані й накопичені, мали збагатити її. Якщо ж він не зможе передати або залишити їх Флер, то життя втратить свій сенс, і навіщо тоді ходити оглядати цей футуристський мотлох і міркувати, чи є у «мистецтва майбутнього» якесь майбутнє?

Однак у галереї біля Корк-стріт він заплатив свій шилінг, узяв каталог і ввійшов до зали, де тинялося з десяток відвідувачів. Сомс підійшов до чогось, що нагадувало ліхтарний стовп, на який налетів автобус і зігнув його. Витвір той стояв за три кроки від стіни і в каталозі називався «Юпітером». Він зацікавлено оглядав його, бо останнім часом почав приділяти деяку увагу і скульптурі. «Якщо це Юпітер, — подумав він, — то яка ж тоді Юнона?» І раптом він побачив її навпроти. Юнона скидалася на помпу з двома ручками, трохи припорошену снігом. Він почав розглядати її, і в цей час ліворуч від нього спинилося двоє відвідувачів.

— Epatant! [66] — сказав один із них.

— Жаргонне слівце! — буркнув сам до себе Сомс.

Хлопчачий голос іншого відказав:

— Ти, старий, нічого не второпав. Адже він глузує із глядачів. Коли він різьбив цих Юпітера і Юнону, то, певно, посміювався: «Цікаво, чи проковтне їх наша пришелепувата публіка». А та проковтнула залюбки.

— Слухай-но ти, молодий невігласе! Адже Воспович новатор. Невже не бачиш, що він поєднав скульптуру з сатирою? Майбутнє пластичного мистецтва, музики, живопису, навіть архітектури — в сатирі. Це безперечно. Люди стомилися, чутливість нікому не потрібна, вона віджила своє.

— А от мене, щиро кажучи, і досі вабить краса. Я пройшов через війну. Ви загубили хусточку, сер.

Сомс побачив, що йому простягають хусточку. Він узяв її з властивою йому підозріливістю й підніс до носа. Запах знайомий — хусточка ледь пахне одеколоном, і в куточку його ініціали. Трохи заспокоївшись, він підвів очі й поглянув на юнака: гострі вуха, усміхнений рот, на верхній губі коротенькі вусики, наче дві щіточки, й маленькі жваві очі. Вбраний без претензій.

— Дякую, — сказав він і роздратовано додав — Радий чути, що ви любите красу; тепер це рідкісне явище.

— Я закоханий у неї, — сказав юнак. — Але ми з вами, сер, останні солдати старої гвардії.

Сомс усміхнувся.

— Якщо вам справді до вподоби картини, — сказав він, — то ось моя картка. Я можу будь-якої неділі показати вам кілька непоганих картин, якщо ви, буваючи в наших краях над Темзою, схочете завітати до мене.

— Страшенно вдячний вам, сер. Я охоче загляну до вас. Мене звати Монт, Майкл Монт.

І він скинув капелюха.

Сомс, уже шкодуючи, що піддався раптовому пориву, ледь підняв свого капелюха і скоса поглянув на другого молодика: лілова краватка, огидні маленькі баки, схожі на слизняків, і зневажливо примружені очі — судячи з усього, поет!

Сомса так схвилював цей необачний вчинок — перший за багато років, — що він пішов у нішу і сів у крісло. Чого це він раптом дав свою картку якомусь жевжику, котрий знається з такими непутящими людьми? І Флер, що ніколи не сходила йому з думки, виступила наперед, як філігранна фігурка, яка виходить із годинника, коли він б'є години. На стенді навпроти ніші висіло велике полотно, а на ньому численні кубики помідорного кольору — і більше нічого, наскільки Сомс міг бачити із свого місця. Він заглянув у каталог: № 32. «Місто майбутнього». Пол Пост. «Напевно, теж сатира, — подумав він. — Казна-що, та й годі!» Але зразу ж схаменувся. Не варто засуджувати з першого погляду. Він пам'ятає, як з'явилася смугаста мазанина Моне і як потім за нею стали ганятися; так само й пуантилісти і Гоген. Та навіть після постімпресіоністів було кілька художників, з якими треба рахуватися. За тридцять вісім років колекціонування йому доводилось бачити стільки «напрямів», стільки припливів і відпливів у смаках і в техніці живопису, що навряд чи можна бути впевненим у чомусь, крім одного: на кожній зміні моди можна заробити. Тут, можливо, саме той випадок, коли слід придушити свої природжені інстинкти, бо інакше прогавиш вигідну покупку. Він підвівся і став перед картиною, намагаючись побачити її очима інших людей. Над червонястими кубиками видніло щось ніби проміння призахідного сонця, але один відвідувач, проходячи, сказав:

— Літаки відтворені чудово, правда?

Під кубиками простягалась біла смуга, помережана чорними вертикальними рисками. Сомс марно сушив собі голову, що воно може означати, доки якийсь інший відвідувач зауважив стиха:

— Який промовистий у нього передній план!

Промовистий? Про що ж він промовляє? Сомс повернувся на своє крісло в ніші. «Кумедна штука», — сказав би його батько і не дав би за неї і півпенні. Промовистість! Експресія! В Європі, він чув, тепер геть усі поробилися експресіоністами. А тепер і у нас починається. Йому пригадалася перша хвиля грипу тисяча вісімсот вісімдесят сьомого чи восьмого року, яка виникла, казали, в Китаї. Цікаво, а де виник цей експресіонізм? Справжнісінька пошесть!

Його увагу привернули жінка і юнак, що спинилися між ним і