Читати книгу - "Консуело"

він був у роки мого дитинства. Його дотепи й жарти всіма повторювались, але ж тоді в нього був успіх, були друзі, були надії. Якби ти знав його в той час, коли в театрі Сан-Мозе йшла його опера «Поліфем»[232]! Він брав мене із собою й ставив де-небудь за лаштунки, звідки я могла бачити тільки спини статистів і голову велетня. Яким усе це здавалося мені й страшним і гарним з мого куточка! Сидячи навпочіпки за картонною скелею або піднявшись на сходи, з яких запалюють кенкети, я ледве дихала й мимоволі, наслідуючи акторів, повторювала головою й руками всі їхні жести, всі їхні рухи. А коли маестро викликали й він у відповідь на оплески публіки з партеру по сім разів проходив перед завісою уздовж рампи, учитель здавався мені богом, до того в ці хвилини він був прекрасний, гордий і радісний. Та ба! Порпора не такий іще старий, а як він змінився, який пригнічений! Ставаймо, Беппо, до роботи; нехай, повернувшись, він застане свою вбогу квартиру більш привабливою. Почну з огляду його ганчір'я, щоб упевнитися, чого йому не вистачає.

— Довго довелося б перераховувати, чого йому не вистачає, а що в нього є — миттю побачиш, — відповів Йосиф. — Бідніший і зношеніший за його одяг хіба тільки мій власний.

— У такому разі я подбаю й про твій одяг; я твоя боржниця, Йосифе: всю дорогу ти й одягав і годував мене. Але спершу подумаємо про Порпору. Відчини мені шафу. Як! Усього один-єдиний костюм — той, у якому він був учора в посланника?

— На жаль, так! Коричневий костюм із різьбленими сталевими ґудзиками, до того ж не дуже новий. Інший костюм до того зношений і порваний, що на нього боляче дивитися. Він надяг його йдучи. Що ж до халата, сумніваюся, щоб він узагалі коли-небудь існував: я його марно шукаю ось уже цілу годину.

Консуело і Йосиф стали всюди ритися й нарешті переконалися, що халат дійсно існував лише в їхній уяві, так само як і пальто й муфта. Сорочок виявилося всього три, причому й ті розідрані, манжети зовсім розлізлись; і в такому ж приблизно стані було все інше.

— Йосифе, — сказала Консуело, — ось чудовий перстень, мені його подарували вчора за мій спів. Я не хочу його продавати, щоб не привертати до себе уваги; люди, що подарували його мені, могли б, мабуть, угледіти в цьому жадібність. Але я можу його закласти й одержати під нього потрібні нам гроші. Келлер чесний і розумний, він може оцінити цей коштовний перстень і, напевно, знає лихваря, що візьме його під заставу й дасть за нього чималу суму. Іди ж скоріше й повертайся.

— За цим справа не стане, — відповів Йосиф. — У будинку Келлера живе єврей, щось на зразок ювеліра. Він довірена особа багатьох знатних дам у таких секретних справах, і за якусь годину у вас будуть гроші. Тільки чуєте, Консуело, мені особисто нічого не треба. Вам самій необхідно причепуритися. Завтра, а може, ще й сьогодні ввечері, вам доведеться з'явитися перед світським товариством, і, звичайно, у платті, менш потертому, ніж цей туалет, який здійснив подорож на моїй спині.

— Наші рахунки з тобою ми зведемо пізніше, і так, як я захочу, Беппо. Приймаючи від тебе послуги, я маю право вимагати, щоб ти не відмовлявся від моїх. Ну, а тепер біжи скоріше до Келлера!

За годину Гайдн дійсно повернувся з Келлером і з тисячею п'ятьмастами флоринів. Консуело пояснила Келлеру, що їй потрібно; той вийшов і незабаром привів свого приятеля-кравця, чесного і моторного хлопця, який, знявши мірку з костюма Порпори й інших речей його гардероба, пообіцяв найближчими днями доставити два нових костюми, гарний, стьобаний на ваті халат і навіть білизну й інші необхідні речі туалету, які він узявся замовити «гідним похвали» майстриням.

— Тепер, — сказала Консуело Келлеру, коли кравець пішов, — я вимагаю цілковитої таємниці. Учитель мій настільки ж гордий, як і бідний, і, безсумнівно, викинув би за вікно всі мої жалюгідні дарунки, якби запідозрив тільки, що вони йдуть від мене.

— Як же ви умудритеся, синьйоро, — зауважив Йосиф, — змусити його одягти новий костюм і покинути старий так, аби він цього не помітив?

— О! Я його прекрасно знаю й ручаюся вам, що він нічого не помітить. Я вже беру це на себе.

— А тепер, синьйоро, чи не подумаєте ви про себе? — знову заговорив Йосиф, який, за винятком тих хвилин, коли вони залишалися віч-на-віч, засвоїв гарну звичку говорити з Консуело дуже церемонно, щоб не створити неправильного уявлення про їхню дружбу. — Ви майже нічого не привезли із собою з Чехії, до того ж ваше вбрання зшите не за тутешньою модою.

— Я зовсім забула про цю важливу справу. Милий пане Келлер, будьте моїм порадником і керівником.

— Охоче! — відповів Келлер. — Я дещо в цьому тямлю, і якщо у вас не буде найвишуканішого туалету, можете мені сказати, що я невіглас і хвалько.

— Цілком покладаюся на вас, милий Келлере; я хочу тільки попередити вас, що люблю простоту, і речі, що кидаються в очі, а також яскраві кольори не личать ні моїй звичайній блідості, ні моїм скромним смакам.

— Ви мене кривдите, синьйоро, припускаючи, що я маю потребу в таких вказівках. Хіба ремесло моє не навчило мене підбирати кольори до обличчя, а у вашому обличчі хіба я не бачу відбиття вашого характеру? Будьте спокійні, ви залишитеся задоволені мною й незабаром зможете, якщо вам заманеться, з'явитися при дворі, залишаючись як і раніше й скромною та простою. Зробити людину красивішою, не змінюючи її, — ось у чому мистецтво перукаря та кравця.

— Іще одне слово на вушко, дорогий пане Келлер, — мовила Консуело, відійшовши з перукарем подалі від Йосифа. — Прошу вас, одягніть в усе нове з голови до ніг і пана Гайдна, а на гроші, що залишилися, піднесіть від мого імені вашій дочці гарне шовкове вінчальне плаття. Сподіваюся, що весілля не за горами, бо якщо я буду користуватися тут успіхом, то зможу бути корисною нашому другові й допоможу йому стати популярним. У нього талант, і великий талант, будьте в цьому певні.

— Так у нього справді талант, синьйоро? Щасливий чути від вас. Я завжди це підозрював. Та що я говорю? Я був переконаний у цьому з найпершого дня, коли помітив його маленьким півчим у школі.

— Він шляхетний юнак, — вела далі Консуело, — і вас буде винагороджено його подякою й вірністю за все, що ви для нього зробили. Я