Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» [13] судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Такими судовими рішеннями суду першої інстанції є вирок (ч. 1 ст. 371 КПК) та ухвала про:

1) закриття кримінального провадження, яку суд може постановити як на стадії підготовчого провадження (п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК), так і на стадії судового розгляду (ч. 7 ст. 284 КПК);

2) застосування примусових заходів виховного характеру (ч. 2 ст. ст. 500 КПК, ч. 1 ст. 501 КПК);

3) відмову в застосуванні примусових заходів виховного характеру та закриття кримінального провадження (ч. 2 ст. 500 КПК, ч. 2 ст. 501 КПК);

4) застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 512 КПК, ч. 2 ст. 513 КПК);

5) відмову у застосуванні примусових заходів медичного характеру та закриття кримінального провадження (ч. 2 ст. 512 КПК, ч. 3 ст. 513 КПК).

Ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні (ч. 2 ст. 500 КПК), а також про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні (ч. 2 ст. 512 КПК) суд першої інстанції може постановити на стадії судового розгляду.

Вважаємо, що положення ч. 1 ст. 371 КПК України доцільно викласти у наступній редакції: «Суд ухвалює вирок та постановляє ухвалу, якою вирішує кримінальне провадження по суті, іменем України.» Це сприятиме: а) узгодженості положень КПК України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 1 ст. 13); б) єдиній судовій практиці щодо постановлення (складання) ухвал, якими закінчується кримінальне провадження (кримінальна справа).

Викликають зауваження положення п. 22 ч. 1 ст. 3 КПК України про те, що суд першої інстанції має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження. Навіть якщо в п. 22 ч. 1 ст. 3 КПК України законодавець мав на увазі судові рішення, якими суд першої інстанції закінчує кримінальне провадження (кримінальну справу), то не вказано ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру (ч. 2 ст. 500 КПК, ч. 2 ст. 512 КПК).

Згідно із ч. 3 ст. 371 КПК України у випадках, передбачених КПК, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. У нарадчій кімнаті суд постановляє ухвали, якими закінчує кримінальне провадження (розгляд справи по суті). Крім того, в КПК України пряма вказівка на постановлення судом першої інстанції ухвали у нарадчій кімнаті міститься щодо вирішення питань про відводи (ч. 3 ст. 81 КПК), усунення присяжного від подальшої участі в судовому розгляді (ч. 2 ст. 390 КПК). У решті випадків закон не містить прямої вказівки на необхідність видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення ухвали, отже, це питання суд вирішує за власним розсудом.

Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання (ч. 4 ст. 371 КПК, п. 5 ч. 1 ст. 108 КПК). Відповідно до положень усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Судові рішення в електронній формі оформляються згідно з вимогами законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу, а також електронного цифрового підпису (ч. 6 ст. 371 КПК).

Слід звернути увагу на такий вид ухвали суду першої інстанції, як окрема ухвала.

Деякі науковці (Ю. М. Харковець) зазначають, що в новому кримінальному процесуальному законодавстві відсутня можливість винесення судом першої інстанції окремої ухвали [19, с. 110].

Така думка не відповідає положенням ст. 378 КПК України: за наявності в обвинуваченого неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов'язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування (ч. 1 ст. 378 КПК). Якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, суд за клопотанням обвинуваченого зобов'язаний вжити через відповідні органи заходів для їх збереження (ч. 2 ст. 378 КПК).

Ми підтримуємо точку зору вчених (П. А. Лупинської та ін.), що окрема ухвала є видом судового рішення [7, с. 29-30], яке спрямовано на вирішення як «внутрішніх» задач конкретного провадження (зокрема, забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого), так і «зовнішніх» задач, які виходять за межі конкретного провадження та спрямовані на забезпечення законності та інших державних цінностей. Окрема ухвала, як і будь-яке інше судове рішення, має державно-владний та загальнообов'язковий характер. Отримавши дане судове рішення, адресат повинен прийняти всі необхідні заходи, що вказано у окремій ухвалі.

Вважаємо за необхідне закріпити у КПК України повноваження суду постановляти окрему ухвалу також у випадку, зазначеному в ч. 1 ст. 324 КПК України. Згідно з даною статтею, якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор або захисник у кримінальному провадженні, де участь захисника є обов'язковою, суд відкладає судовий розгляд. Одночасно, якщо причина неприбуття є неповажною, суд порушує питання про відповідальність прокурора або адвоката, які не прибули, перед органами, що згідно із законом уповноважені притягати їх до дисциплінарної відповідальності. Яким чином суд порушує питання про відповідальність прокурора або адвоката за неприбуття у судове засідання без поважних причин у ч. 1 ст. 324 КПК України не закріплено, що, з нашої точки зору, є недоліком чинного КПК України та потребує його подальше вдосконалення.

Системний аналіз норм чинного кримінального процесуального законодавства України дозволяє стверджувати, що суд першої інстанції може прийняти судове рішення також у формі подання (ч. 2 ст. 34 КПК), наказу або письмового розпорядження (ч. 4 ст. 517 КПК), доручення (ч. 1 ст. 548 КПК, ст. 552 КПК), клопотання ( ч. 1 ст. 548