Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

Згідно з чинним КПК на стадії підготовчого провадження суд першої інстанції може ухвалити вирок на підставі угоди (ст. 475 КПК) та вирок за результатами спрощеного провадження щодо кримінальних проступків (ч. 1 ст. 381 КПК, ч. 2 ст. 382 КПК), які завжди є обвинувальними.

На стадії судового розгляду суд може ухвалити як виправдувальний вирок (ч. 1 ст. 373 КПК), так і обвинувальний вирок (ч. 2 ст. 373 КПК). Обвинувальний вирок може бути з призначенням покарання, зі звільненням від покарання, зі звільненням від відбування покарання (ч. 2 ст. 373 КПК). Крім того, на стадії судового розгляду суд може ухвалити вирок на підставі угоди (ст. 475 КПК), вирок за результатами спрощеного провадження щодо кримінальних проступків (ч. 3 ст. 382 КПК).

Звернемо увагу, що виправдувальний вирок може ухвалити тільки суд першої інстанції, що випливає з аналізу ч. 1 ст. 420 КПК України. У зв'язку з цим викликають зауваження положення ч. 3 ст. 437 КПК України: «Виправдувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції,... може бути скасовано...».

За наслідками кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами суд має право скасувати вирок і ухвалити новий вирок. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції (ч. 1 ст. 467 КПК). Отже, на стадії перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами суд першої інстанції може ухвалити як обвинувальний, так і виправдувальний вирок, якщо суд даної інстанції першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин.

Суд ухвалює вирок: іменем України (ч. 1 ст. 371 КПК); у нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд (ч. 2 ст. 371 КПК); простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду (ч. 1 ст. 375 КПК), щодо послідовного вирішення питань, передбачених ч. 1 ст. 368 КПК України, шляхом голосування (ч. 2 ст. 375 КПК), з урахуванням у необхідних випадках висновків Верховного Суду України (ч. 6 ст. 368 КПК), практики ЄСПЛ (ч. 2 ст. 8 КПК); лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення (ч. 1 ст. 337 КПК), але з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження (ч. 3 ст. 337 КПК).

Викликають зауваження положення ч. 1 ст. 371 КПК України щодо ухвалення вироку «безпосередньо після закінчення судового розгляду», оскільки є неузгоджене зі ст. 363 КПК та ст. 366 КПК України: «Після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з'ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме (ч. 1 ст. 363 КПК)»; «за відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів (ч. 3 ст. 363 КПК)»; «після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку... « (ст. 366 КПК).

Отже, з метою узгодженості ст. 363 КПК, ст. 366 КПК та ч. 1 ст. 371 КПК України вважаємо за необхідне виключити з ч. 1 ст. 371 КПК України положення, що суд ухвалює вирок «безпосередньо після закінчення судового розгляду». Для обґрунтування даної пропозиції наведемо ще деякі аргументи.

По-перше, ухвалення та проголошення судового рішення є частиною (етапом) стадії судового розгляду [15, с. 548]. Судовий розгляд, як будь-яка стадія кримінального провадження, закінчується ухваленням та проголошенням судового рішення.

По-друге, навіть якщо законодавець у ч. 1 ст. 371 КПК України застосував термінологічне словосполучення «судовий розгляд» як частини стадії судового розгляду, на якій здійснюється дослідження обставин кримінального провадження (ст. 347 КПК, ст. 363 КПК та ін.), (що є нелогічним, оскільки назва частини стадії не може співпадати з назвою самої стадії [16, с. 649; 17 та ін.]), так і у даному випадку це є неузгодженим зі ст. 364 КПК та ст. 365 КПК України, які закріплюють такі частини стадії судового розгляду як судові дебати та останнє слово обвинуваченого. Ухвалення судового рішення здійснюється після останнього слова обвинуваченого.

Вимоги до змісту вироку закріплено у ст. 374 КПК України. Певні особливості має зміст вироку на підставі угоди, які зазначено у ч. 3 ст. 475 КПК України, вироку суду за результатами спрощеного провадження (ч. 2 ст. 382 КПК) та вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia) (ч. 5 ст. 374 КПК).

Другим видом судового рішення суду першої інстанції є ухвала. Згідно з ч. 2 ст. 369 КПК України «судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали».

Певне практичне значення має питання: які види ухвал суд першої інстанції постановляє «Іменем України».

У ст. 129-1 Конституції України закріплено, що «суд ухвалює рішення іменем України»[18]. Дане положення нормативно-правового акту найвищої юридичної сили має загальний характер. У зв'язку з публічною природою кримінального судочинства як виду державно-правової діяльності суд здійснює судове провадження від імені та за дорученням держави, тобто офіційно (ex officio) [16, c. 76-77]. Але не в кожному судовому рішенні повинно бути