Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

— А ти, в сраку, хто? — питає він.

Я накручую глушник.

— А, от ти хто. А я дивлюся, наче тебе звідкись знаю. Знаю чи ні?

— Нє.

— Точно? На людей у мене добра пам’ять. Щойно хтось заходить, я його вмить змальовую, про всяк випадок...

— Та ну, жартуєш?

— Про всяк випадок, раптом у нього волина. А в тебе що за волина?

— Дев’ять міліметрів.

— Пукалка! Оце дожився: пристрелять з педрильної волини.

— Чо’ це педрильної?

— Сам ’наєш.

— Що? Слухай, ти взагалі патякати перестанеш?

— А чо’ ж ти мені рота не заткнув, як не хоч’, щоб я говорив? От візьму і закричу: «Вбивають!»

— Давай, Кітті Дженовезе[519].

— Дехто?

— Не зважай.

— Ти, певно, хочеш, щоб я тобі щось розказав?

Я підсуваю стілець і сідаю навпроти.

— Закуриш? — питаю.

— Хтось би, певно, вважав приємнішим лизати реп’ях, ніж пхати мені сигаретку в рот.

— Приймаю за згоду.

Я пхаю цигарку в рот собі, потім йому і підкурюю обидві.

— Ти, ма’ть, перший білий інфорсер, якого я бачу. Але тебе я тут ніколи не бачив. Хоча впевнений, що десь бачив. Мо’, ти на Ямайку туристом приїздив?

— Нє.

— Я ’наю всіх, хто працює на Ґризельду, а тебе щось не пригадую.

— Звідки знаєш, що мене прислала Ґризельда?

— Віднімаю тих, хто має бажання, від тих, у кого є засоби.

— Ха. А що ви там із Ґризельдою не поділили?

— Та... Манда вона смердюча, навіжена сучка. Знаєш, із ким вона трахається? Колись давно Ямайка відрядила мене наладити ланцюжок з Колумбії до Маямі. Працювати з цією йобанутою не було терпіння. Однак, видно, я переборщив, коли сказав, щоб вона запхала собі в манду ніжку свого немовляти, — і вона прийняла це надто близько до серця. Ця сука думала, що може мене карать тільки того, що в нас — усього один раз — вийшла затримка з товаром. Правда, потім, як пішла чутка, що вона б’є по руці того, хто її годує, їй швидко обламали клітор. І тоді вона... Хоча стій! Вона ж із білими справ не має. Не довіряє нікому з них. Як вона з тобою знюхалась?

Він починає кашляти, і я забираю його цигарку, а коли він віддихується, вставляю її назад, у куточок рота. Як у гангстерському кіно.

— От не розумію я ту суку, знаєш.

— Га?

— Ґризельду! Не розумію її дій. Якби не я, вона б і досі мусила працювати з кубинцями. Вона взагалі доганяє, що на себе накличе, вбивши мене? Що їй буде, коли про це почує Джосі Вейлз? От дурепа... То хто ти такий, кажеш?

— Ніхто. Просто хтось, хто надає послугу.

— І ніхто, і хтось — одночасно так не буває. Чи, може, ти звешся «ніхтось»? Ха-ха.

— А тебе чому Віпером[520] звуть?

— Це лучче, як чотириоким.

— Кумедно. Ще цигарку хоч’?

— Ну їх, куріння шкідливе для здоров’я. От же сука. От блядота... І скільки тобі платять?

— Багато.

— Я подвою цю суму. Коксу хоч’? Підкину тобі стільки, що в дві хати не влізе. Житимеш, як Елвіс усі десять років. А хоч’ поцьку? Добуду тобі яку-хоч’ поцьку в Нью-Йорку, навіть неорану. Чи, мо’е, очечко тугеньке, як хоч’.

— Очечко?

— Анус. Задній прохід. Мала дірка.

— А, ясно.

— Мені по шарабану, які в людей уподобання. Багато хто, знаєш, творить лихе й круте, а потім запросто підставляє свою дірку мужлаям. Люди є люди. Я от, приміром, ті’ки заради грошей роблю. Може, чув, в одному з районів ННП, на Ямайці, заправляє такий собі Фаннібой, жартівник тобто? Так от, цей Фаннібой жартує так: змушує в себе відсмоктати й вилизати очко, а потім свого угодника все ’дно відправля на той світ.

— Прям’ так?

— Точно ка’у.

— Нерозумно позбуватися рота, якщо той вправний. От ти смієшся, а це реально серйозне лайно, скажу тобі.

— Скільки тобі років?

— Досить дорослий.

— Ти ще пацан, на старті життя. Я про це діло. Ти ось мене зв’язав, може, і вбити збираєшся, а найголовнішого не врахував. Не думай, що вони тебе з цього дому випустять живим. Після вбивства хтось мусить підчистити, і вже через тиждень твій труп смердітиме не менше, ніж мій.

— Я лишуся живий.

— Здохнеш відразу, щойно натиснеш на собачку. Скільки вона тобі платить? Я подвою, а мо’у й потроїти.

— Бачиш, тут є проблема. Можна подвоїти, потроїти, почетверити, поп’ятерити — сума не зміниться.

— Як це? Вона тобі нічо’ не платить? Ти все за так робиш? Так ти, я бачу, ще більш причмелений, чим ця манда. Геть подуріли. Я сам перебив прірву люду, та жодного разу не було такого, щоб за цим щось не стояло. Ви, народ, тут занадто розпещені, бо у вас нескінченний запас куль. У Джемдауні, на Ямайці, їх рахують поштучно, бо дістати вчасно вдається не завжди... А скажи-но мені ось що. Хто буде займатися пересилками, якщо вона ліквідує в ланцюзі ямайську ланку? Вона думає знову зв’язатися з довбаними кубинцями? А хер їй по всій морді! Вона ж хотіла пришити шістьох із них в якомусь там клубі ще два тижні тому. Чув про це?

— Та, звісно, чув.

— А ти ще й робиш це за так. І чим же вони тебе спокусили? Бачив, як вона лиже поцьки?

— Ґризельда — лесбі?

— А Джонні Кеш[521] носить чорне? Вона постійно чіпляє стриптизерок, а коли ті починають їй набридати — пух, одна куля, і дякую, мем. Їй би з Фаннібоєм дует створити.

— А що, кумедно.

— Вона причмелена манда, кажу тобі. Але ще не було такого, щоб вона просто зводила рахунки.

— Бо постріл замовила не вона.

— Як це?

— Вона все просто організовує, друзяко.

— Звідки ти знаєш?

— Ти ж сам тільки-но сказав, що зводити рахунки — це не її. Схоже, до тебе під прикриттям підбирається хтось інший.

— Та ну. Срань якусь верзеш. З Джемдауну за цим ніхто не стоїть точно. А якби й стояв хтось, усе робилося б інакше.

— А може, хтось зробив їй пропозицію, від якої неможливо відмовитися? Нічого особистого. Я чув, у неї про тебе нема нічого,