Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Перше вересня. Початок навчального року. Котрий день настрій перебуває на позначці нижче нуля. Я не знала, чого очікувати. Від постійно натягнутих нервів стала смикана. Це помітили дівчата і мучили мене запитаннями, що трапилося. Мляво відмахувалася від них. Знаючи Фрезова, безпечний похід до клубу він мені організує. А далі що? Не вірю я, що наша "випадкова" зустріч щось змінить, лише викличе у Марата ще більше підозр щодо мене. Але спробувати варто, інших варіантів, все одно, немає. Не вб'є ж він мене! Це як піти до зубного, не хочеш, боїшся, бо знаєш, що буде неприємно і часом боляче, але йти треба.

І цей день не за горами, а точніше вже цієї суботи. Про це радісно повідомила нам Алла, одна з моїх одногрупниць. Ми знали, що в неї завтра день народження, але думали, що вона, як і в попередні роки, не буде з нами святкувати. Її сім'я традиційно змушувала її проводити цей день у колі родичів. Ми збиралися після пар вручити їй невеликий презент і скромно посидіти в кафешці біля універу. Але цього року її новий хлопець Артем вирішив зробити їй сюрприз - на вихідні зводити з подругами в одне "класне місце", на яке в нього "випадково" опинилися віп-перепустки з безкоштовною випивкою на дванадцять персон. На запитання про стиль одягу було дослівно сказано " посексуальніше, крихітко!". Також з'ясувалося, що будуть три офіційні пари, а для решти дівчат, мене і двох одногрупниць, Артем запросив своїх вільних друзів.

Я навіть злегка очманіла, як красиво закрутив Ігор Сергійович. Дійсно, причепитися ні до чого.

У суботу, стоячи перед дзеркалом, у короткій білій сукні, яка не обтягувала, а лише натякала на, без зайвої скромності, доволі спокусливі вигини фігури, була задоволена собою як слон. Хвилясте волосся гарно обрамляло обличчя з ідеальним макіяжем. Все ж таки я красуня. І Марат, як не крути, хоче мене. Може й забув про це, але я йому нагадаю. Ось, що робить із дівчиною впевненість у собі. Можу посперечатися на що завгодно - Марат сьогодні на мене поведеться.

Наші віп-місця були на другому поверсі, тільки з протилежного боку від кабінету Марата і тієї кімнати, де ми з начальником проводили презентацію проекту. І, на відміну від іншого боку, наш столик не був ізольований в окрему кімнату. Відокремлювала нас від решти відвідувачів лише напівпрозора перегородка від стелі до підлоги.

Компанія зібралася добра. Ніхто не демонстрував іншому навіть натяку на неприязнь. Складалося таке враження, що ми всі хороші друзі, які збираються разом не вперше. Рідкісне явище. Знаючи про камери, мені навіть не доводилося напружуватися і створювати видимість веселощів. Усе виходило само собою. Один із вільних друзів, дуже симпатичний блондин Ярослав, надавав мені недвозначні знаки уваги, що було приємно. Тим паче, після того, як мене зовсім недавно засунули на задній план. Те, що Марат тут, я не сумнівалася. По-іншому Ігор Сергійович не організував би похід у клуб на сьогодні. Від розуміння того, що, можливо, Марат спостерігає за мною, по тілу періодично розповзалися зграї мурашок, а флірт із Ярославом після випитого коктейлю починав переходити жартівливу межу. Хлопець уже ґрунтовно клеїв мене.

 Через десь годину, коли всі досить розпалилися, основна жіноча частина потягнулася танцювати, чоловіча розбрелася хто куди. За столом залишилося лише кілька людей, які продовжували пити.

Якийсь модний столичний ді-джей, про приїзд якого мені дівчата розповіли ще за столом, створював до того класну музику, що в ній просто всі розчинялися. Я, насолоджуючись, рухалася в такт музики, як і сотні людей, що оточували мене. За такого стовпотворіння штовханини не було, що не дивно, зважаючи на розміри танцполу.  

Коли вже почали гудіти ноги на десятисантиметрових підборах, я повернулася за стіл. Там Ярослав послужливо подав мені коктейль, який я, страждаючи від спраги, залпом випила. І мене майже відразу повело. Запізно зрозуміла, що цей напій був набагато міцнішим, ніж я пила до цього. Щоб відв'язатися від уже нав'язливої уваги хлопця, я піднялася й відійшла до поручнів, звідки відкривався гарний огляд на танцмайданчик і барну стійку.

Уже далеко за північ, а Марат так і не дав про себе знати. Тут два варіанти: або я залишилася непоміченою, що не дивно, з огляду на скупчення народу навколо, або йому все одно. Підійшов Ярослав і акуратно обійняв мене за талію.

- Сумуєш? - банально прокричав на вухо.

Мотнула головою в запереченні. Машинально зазначила, що добряче сп'яніла. З підозрою подивилася на хлопця:

- Що було в коктейлі, який ти мені дав?

- Ава, я не знаю, що входить у ці ваші жіночі напої. Ми з пацанами горілку п'ємо, - він чесно і цілком тверезо дивився мені в очі.

Затуманені мізки відкидають думки про навмисне споювання. Відвертаюся і погляд одразу фокусується на знайомій особистості за барною стійкою.

- Мені потрібно відійти, - некультурно відштовхую Ярослава.  

Якби не алкоголь у крові, я б нізащо не зважилася на цей крок. Підходжу і нахабно відштовхую білявку, з якою заграє веселун, який нещодавно викрав мене біля караоке для Марата. 

- Привіт, - посміхаюся я, а його брови повзуть вгору від здивування.

- Лялечка? - треба віддати йому належне, він швидко бере себе в руки, - Якою долею тут?

- По твою душу, - незворушно відповідаю.

- Я людина підневільна, - звичайне обличчя скрашує весела посмішка, - Що наказують, те й роблю.