Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

- Та я не в образі, - нахабно дивлюся на нього, - Навіть хочу, щоб ти повторив свій подвиг.

- Ти про що? - він поглядом наказує зникнути блонд, що миготіла позаду мене.

- Відведи мене до Марата.

- Лялечко, та ти п'яненька, - видає він, єхидно просканувавши мене.

- Тобі яка різниця?! Відведи мене до нього, - нахабнію я.

- Навіщо ти нариваєшся, Ава? - голос стає абсолютно серйозним, - Він, як я бачу, тебе відпустив. Ти навіть он "цвітеш і пахнеш" на відміну від інших, які потрапили під конвоєм у його лапи. Ти не уявляєш, на що він здатний.

- Сама розберуся. Відведи! - наполягаю, ледь не тупаючи ногою.

- Я не смертник, лялечко, і тобі не раджу.

- Гаразд здаюся! - піднімаю руки на знак згоди, - Просто скажи де він.

- Без мене! - негативно хитає головою.

- Гаразд! Я тобі це ще пригадаю, - кидаю я порожню погрозу, йдучи.

На другий поверх, де розташований кабінет Марата, мене не пускає здоровий лисий охоронець.

- Пані, у вас немає запрошення для входу в цю частину клубу.

- У мене є це, - демонструю йому розмальований у червоні кольори чотирикутник, вручений мені Артемом перед входом до клубу.  

- Це перепустка тільки у віп-зону, - він махає головою в протилежний бік, - Сюди без запрошення вам не можна.

- Я до Дроздова Марата, - наважуюся я на відчайдушний крок.

- Ясно, - він моментально втрачає до мене інтерес і впирає погляд у простір за моєю спиною.

- Гей, я ще тут, - махаю перед його фізіономією руками, намагаючись привернути увагу, - Ви навіть не запитали, хто я і з якого питання.

- Та будь ти хоть тричі президентом, без дозволу Марата Хасановича ти туди не пройдеш.

- Тикати мені не потрібно! - у безсилій злості несильно б'ю його в груди.

Очі лисого наливаються кров'ю. Догралася! Усе-таки спиртне це зло! Що я творю?

- Климе, видихни, - між нами вклинюється веселун, - Дівчинка пожартувала, і ми вже йдемо.

Від полегшення, що накотилося, захотілося заплакати. Хлопець обіймає мене за талію та, зі словами "- Ти що твориш, блаженна?" намагається відвести, але величезна долоня лисого кладеться на моє плече.

- Вітаю, Ава Олександрівно, ви щойно отримали ексклюзивне запрошення, - друга рука здорованя відлипає від вуха з мікрофоном і, хапаючи мене за лікоть, проштовхує в темний коридор за собою, - Останні двері ліворуч, - інструктує наостанок.

Дурепа! П'янь! Вихід заблокований широкою спиною лисого. Хотіла увійти - увійшла! От тільки як тепер вийти? Хоча, що вже втрачати?! Марат усе знає і сам дозволив пройти до нього. З його боку низько без доказів звинувачувати мене у всіх смертних гріхах і ставити на мені хрест. З таким настроєм сміливо йду в зазначену кімнату влаштовувати розбір польотів. Однозначно спиртне це зло!