Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

- Мені здається, що він нескінченний, - буркнув Геррі. - Може, повернемося?

- Нам треба знайти прокляття, - я скривилася, розминаючи кисті. Сперлася спиною об стіну, відчувши шкірою шорсткість і прохолоду каменю навіть крізь тканину. - Інакше, якщо його знайде комісія, вони можуть закрити Годамн, а що ми робитимемо тоді?

- Та я розумію, - ображено озвався Геррі. Йому не подобалася думка про те, що ми знову залишимося без захисту, але замкнуті приміщення, на кшталт подібних лабіринтів, він теж не шанував. - Просто міг би цей прокльон сховатися десь на сонячному лужку між ромашками?

- Тоді він швидко втратив би свою силу, - сказала крізь посмішку. - Прокляття живиться негативом – емоціями, почуттями, болем. Чим більше воно завдає живим істотам незручностей, тим міцніше стає.

- Тобто, - тон Геррі став спантеличеним. - Боятися поряд із прокляттям не можна?

- Не можна, - визнала я, відсторонюючись від стіни, яка вже почала помітно холодити спину. І попрямувала коридором назад, продовжуючи свою лекцію: - Теоретично, звичайно ж. Насправді це не так просто. Одна річ якщо прокляття проявляється, наприклад, у темному силуеті, який ти бачиш у дзеркалі чи кінці коридору. Знаючи, що це просто прокляття – можна заспокоїти емоції, але коли воно, наприклад, скине тобі ніж на ногу, тут уже стриматись і не відчувати біль надто складно.

- І ви впевнені, що зможете убезпечити від цього дітей? - тепер Геррі дивився на мене як на божевільну. Я зчепила зуби й відвернулася. Я не мала точної відповіді на це запитання. Варто було мені подумати про те, що я можу наразити невинних дітей на небезпеку, моє серце стискалося, хотілося все кинути та чекати професіоналів. Зараз я справлялася з подібними бажаннями тільки заспокоюючи себе думками про те, що на моєму боці демон і поки що я ніякого прокляття не зустріла, а якщо воно виявиться дійсно страшним, то я просто у всьому зізнаюся.

- Я докладу всіх зусиль, щоб Годамн не закрили, - видихнула я.

Геррі не відповів, лише нервово крутнув хвостом, вдивляючись уперед і принюхуючись. Ми дійшли до роздоріжжя. Я активувала маячок та застигла. Двічі кліпнула, дивлячись на три вказівники. Три однакові позначки у різних ходів лабіринту.

- Ми знайшли його, - промовила, відчуваючи, як хвиля холоду підіймається від ступнів по ликах до стегон і по хребту вгору. Подумки наказала собі не панікувати. Зробила кілька глибоких вдихів.

– Що? Де? - стрепенувся Геррі, різко крутячи головою на всі боки. А ось я вдивлялася в три чорні ходи:

- Мої маячки продублювалися, - сказала якомога спокійніше. - Я не знаю, з якого коридору ми прийшли.

- І тепер ми тут помремо? - приречено запитав звір, плюхнувшись на власний хвіст. Я кинула на нього строгий погляд і бадьоро відчитала:

- Ні, не помремо! Прокляттю невигідна швидка смерть першої ж жертви. Просто воно якийсь час водитиме нас колами по підземеллю.

- Ти вже ідентифікувала це прокляття? - голос Геррі був тихий і пригнічений. Мені стало шкода його і я зняла звірятко з плеча, ніжно притискаючи його до сонячного сплетення і заспокійливо погладжуючи. Компаньйон довірливо припав до мене. Щоб не перебувати в тиші та не стояти на місці, я вибрала один з ходів, довірившись пам'яті, і продовжила говорити:

- Зважаючи на все це прокляття типу "безвихідь", вони ж ще називаються лабіринтами. Виявляються вони по-різному. Найслабші – ховають чи переставляють речі. Наприклад, якщо вдома якась дрібничка завжди лежала на одному місці, а коли знадобилася, то раптом зникла і кілька днів не знаходилася взагалі ніде. Такі прокляття люблять харчуватися почуттям злиднів, відчуттям втрати й страху, коли шукаєш потрібну річ чи вихід, але ніяк не можеш відшукати, і в кінці пошуків уже просто майже безцільно ходиш кругами.

- І як же його не годувати?

- Зберігати спокій та позитив.

- Як можна зберігати спокій, якщо загубився у підземному лабіринті? - пробухтів Геррі. - Ми ж незабаром захочемо їсти, а з собою навіть води не взяли. Ще тут дуже холодно і сиро, можна захворіти. А що буде, коли в тебе скінчиться сила на підтримку магії?

- Геррі, - я легенько тицьнула його пальцем у темний носик. - Саме такого ефекту домагається прокляття. Потрібно думати про інше. Воно тут нещодавно, а спочатку прокляття спроможні спричиняти лише слабкий короткочасний дискомфорт. Тому незабаром воно спаде, і ми виберемося назовні. Якщо ж буде потрібна допомога, ми можемо кинути сигнал лиха, який почують на всій території академії. До того ж у нас на вечір призначено зустріч із ректором, і якщо ми не з'явимося, то він піде шукати. Адже ти встиг оцінити демонічний темперамент?

Від останньої заяви Геррі усміхнувся:

- Я тепер завжди використовуватиму це словосполучення стосовно психів.

- Тільки Дорайну цього не скажи.

- Знаєш, цей ат Рогад не найгірший варіант. З ним начебто хоч домовитись можна. Так, демон, але всі мають недоліки. Хм. Точніше всі, крім мене, я безперечно прекрасний, - Геррі витягнув крильце, красуючись, але тут же звернув його, знову отримавши від мене по носику, і продовжив міркувати: - Той другий, містер "любитель тістечок" здався мені зовсім неадекватним.

- Згодна, його погляд чимось нагадав...

Я запнулась і скривилася, не хотіла згадувати чоловіка, але його образ ліз у голову за будь-якого невдалого випадку. Здавалося, що Йозеф був отруйним плющем, що пустив свої лози глибоко в моє тіло, а головне - в думки, і тепер треба було виколупувати його по сантиметру, стежачи, щоб у ранах не залишилося ні частинки фіолетової плоті.

На черговому роздоріжжі я повернула праворуч, але раптово почула голос. Я чітко почула власне ім'я з лівого ходу. Зупинилася і насторожено прислухалася.

- Кроки, - стрепенувся Геррі. - Хтось іде до нас. Ми врятовані!

Він теж не одразу зрозумів, що сталося.

Я подалася вперед, відправляючи світлячка у прохід. Перша думка мене схвилювала: кому знадобилося шукати мене тут? Друга змусила напружитися: той, хто наближався, йшов у абсолютній темряві. Третя на мить зупинила моє серце: він назвав мене...