Читати книгу - "Оманливе кохання, Ангеліна Кріхелі"

– Мені здається, ти перебільшуєш, – невпевнено заперечив чоловік.

Ельвіра знесилено опустила голову на руки. Аргументи закінчилися, а чоловік залишався непробивним кретином, відданим справжньому монстру. Невже вона так помилялася в ньому?

– Ростику, коли ми познайомилися, – вона підвела голову і поглянула на нього з непідробною ніжністю, – ти був таким світлим і добрим хлопцем. Навіть жартував над братом інакше, незлобно чи що. І Сашко... Він завжди намагався підтримати тебе, незважаючи ні на що. Я розумію, що ніколи не буду з ним. Він не пробачить і не зрозуміє мене. Та й Варю цю він любить і боротиметься за неї. Але ми з тобою... Ми можемо спробувати почати спочатку, коли переможемо йопинимося в безпеці.

Ростислав почувався загнаним кроликом. Він нічого не розумів і не хотів більше чути. Так страшенно захотілося, щоб мама (тепер він знав, що тільки Сашкова мама) почитала йому на ніч, підіткнула ковдру і поцілувала в лоба, тепло посміхаючись.

Він уже прийняв рішення, дивлячись в очі Ельвірі, і бачив у них свій порятунок та втіху, але ще не міг собі в цьому зізнатися.

Еля плавною ходою попрямувала до нього, піднялася на носочках і потяглася поцілувати колись дорогу їй людину.

– Не роби так з нами, дай нам шанс, – йому вгуби прошепотіла вона.

Ростик застогнав від солодкої муки, міцно обійняв її, жадібно відповідаючи на поцілунок, що обіцяв незабутнє продовження.