Читати книгу - "Сестри-вампірки 3"

Гелена, Якоб і Лудо, затамувавши подих, спостерігали за Цепешами-старшими. Ті раптом замовкли і припинили казитися.

– Дякую тобі, дідусю! – радісно вигукнув Лудо.

Але довчасно. Отямившись, Ельвіра і Міхай продовжили страшну гучну сімейну сварку, яку зчинили нещодавно у підвалі.

– Ти егоїст! – шипіла Ельвіра. – Як ти взагалі можеш дивитися мені в очі після всього? Ти знав! Ти давно про все знав, але нічогісінько не сказав мені!

– Вгамуйся, Ельвіро! – захищався Міхай. – Я й гадки не мав, що у нас коли-небудь буде хлопчик. Я пив кров виключно другої групи. А вампір, який споживає другу групу крові, може зачати тільки дівчинку. Напевно, якийсь ідіот у нас в лабораторії переплутав пробірки з кров’ю…

– Ну авжеж! – чмихнула Ельвіра. – Виявляється, ти не винний, то все твої колеги з лабораторії. Тепер мені значно легше!

– Панове, заспокойтеся! – втрутився Алі бін Шик.

Очі у Міхая загорілися недобрим вогнем.

– А вас це обходить? – поцікавився він.

– Брехун – ось ти хто! – кричала Ельвіра.

– Я не брехав тобі! – відбивався Міхай.

Даремно чарівник намагався розняти їх. Суперечка розгорялася дедалі дужче.

– Замовчування нічим не краще від брехні. Досить з мене, чуєш, Міхаю! Більше ніколи – чуєш, ніколи! – не підходь до мене! – гарячкувала Ельвіра.

– Це з тебе досить? Так ти ж повсякчас трясешся, щоб раптом ніхто не дізнався, ХТО ми є насправді!

– Прошу вас, фрау Цепеш, заспокойтеся, – спробував утихомирити Ельвіру Алі бін Шик, але тут же потрапив під гарячу руку.

– Заспокоїтися? Це ви мені? Так ви ж не кращі!

– І взагалі вас ніхто не питав! – втрутився Міхай.

– Ти тему не змінюй, – знову накинулася на чоловіка Ельвіра.

Сварка звернула на лихий бік: Ельвіра і Міхай волали на всю площу. Їхня сварка зібрала роззяв з усієї околиці і тривала б ще не одну годину, а може, і не один день, якби Алі бін Шику все це до смерті не набридло. Він підійшов до Ельвіри і Міхая ближче й почав водити вказівними пальцями прямо у них перед очима. Р-р-раз! І Цепеші-старші знову опинилися під гіпнозом. Весело поглянувши одне на одного, вони взялися за руки і пустилися в танок.

Алі бін Шик усміхнувся і, піднявши з землі дорожню сумку, пішов геть.

Якоб, Гелена і Лудо засумували. Скільки ж іще їм доведеться няньчитися з цими Цепешами?

Потрібно було негайно придумати, як заманити їх назад на вулицю Ліндевег. Та тут до всіх прикростей додалася ще одна: в натовпі промайнуло обличчя фрау Беніш.

– Час додому! Там смачний-пресмачний пиріг! – зашипів Якоб. Але Цепешам-старшим було абсолютно байдуже до Якоба з його пирогом, тому що Ельвіра саме затіяла нову гру.

– Хвилиночку уваги, високоповажна публіко! – оголосила Ельвіра, розмахуючи руками. – Зараз на ваших очах буде розкрито таємницю століття! Мій чоловік – вампір! Міхаю, покажи всім, який ти вампір! Ну ж бо, злети у небо!

Невеликому fugli Міхай був завжди радий, тож його не довелося просити двічі. Елегантно підстрибнувши, він злетів у повітря і невдовзі вже ширяв над церковним шпилем.

Внизу, роззявивши роти, за ним спостерігали мешканці Біндбурґа. Була серед них і фрау Беніш. Вона зачаровано дивилася на чоловіка, який ширяв аж під хмарами. Вчителька була в захваті не тільки від його спортивної форми, спроможності на всілякі фокуси, а й від його винахідливості й неабиякої кмітливісті. І коли публіка внизу зааплодувала, фрау Беніш заплескала гучніше за всіх і з великим захопленням.

– Тада-а-а-а-ам! – весело оголосила Ельвіра, пустивши по колу шапку. – Пані та панове! Дозвольте відрекомендувати – Міхай Цепеш, 2676 з половиною років, справжнісінький вампір з далекої Трансільва-а-а-анії!

Нещастя, та й годі!

Мабуть, добре, що Сільванія навіть гадки не мала, яке видовище влаштували тато з мамою в самому серці Біндбурґа. І так задосить пригод.

Втомлена і з ніг до голови заквацяна грязюкою, вона брела лісом, знову намагаючись відшукати дорогу до Чорного замку. Як знайшла вона цю дорогу один раз, то знайде і вдруге! Не може ж вона кинути сестру з братом напризволяще! Але Чорного замку ніде не було видно.

– Fumps! – мало не плачучи, вигукнула Сільванія.

Вона з надією подивилася на телефон, але інтернет зник, тож сподіватися на навігатор було безглуздо.

Сільванія спробувала зателефонувати Даці, але та не відповіла.

– Ех, Дако-Дако, – розсердилася на сестру Сільванія.

Тоді вона набрала номер Якоба.

– Сільваніє? – голос Якоба було ледь чути через якийсь гуркіт.

– Якобе, рятуй! – відчайдушно вигукнула Сільванія. – Все просто жахливо. Я тут політала з гер ван Комбастом, і тепер він все знає…

Тут вона затнулася. Що там відбувається в Якоба? Чому так гамірно?

– Гере Цепеше, спустіться звідти негайно! – долинув до неї голос Лудо.

– Може, це гігантський кажан? Ні-і-і! Може, це літак? Ні-і-і! Це – супер-Міхай! – почула Сільванія мамин голос.

– Якобе, у вас усе гаразд? – занепокоїлась вона.

– Так-так, все гаразд, – збрехав Якоб. – Ні про що не хвилюйся… М-м-м… Лудо… Ти не міг би?.. Ну то пусте, взагалі, тут все чудово!

– Не забудьте про Беніш, вона погрожувала прийти до нас додому. Постарайтеся зробити так, щоб вона не помітила, що наші батьки не при собі, – наказала Сільванія.

– Вона вже приходила. Все пройшло прекрасно! – запевнив її Якоб. – Вибач, мені треба йти. Тож бувай, до зустрічі!

Поспіхом попрощавшись, Якоб перервав зв’язок.

Сільванія з сумом подивилася на екран телефона і, зітхнувши, опустилася на якийсь порослий мохом пеньок. А колись вона марила про романтику вампірського краю. Насправді ж це не мрії, а страшний сон! Вона сама-самісінька посеред трансільванського лісу, брат і сестра – в полоні Антаназії, а гер ван Комбаст… Про нього зараз навіть думати не хотілося!

Раптом щось під нею хруснуло.

– Pompfe! – вигукнула Сільванія, провалюючись дедалі глибше під землю.

М’яко приземлившись на сухе листя, вона озирнулася навсібіч. Судячи з усього, напіввампірка опинилася у великій печері.

– Pumpflex! – простогнала Сільванія.

Обережно підвівшись на ноги, вона стала навпомацки шукати вихід.

– Повірити не можу, що все це відбувається зі мною. Ні Дірка, ні Франца, ні Даки… Все пропало! – заголосила вона.

Раптом під стелею щось заворушилося. Сільванія подивилася вгору… Там. Угорі. Висів. Вампір!

– А-А-А-А-А! – закричала Сільванія не своїм голосом і кинулася з кулаками на вампіра.

– Стривай, Сільваніє, не гарячкуй, це ж я! – благав вампір мелодійним басом.

Очі у Сільванії мало не вилізли з орбіт від подиву.

– Мурдо?!!

Некерована тварина

Дірк ван Комбаст пишався собою: мало того, що він – неабиякий мисливець за вампірами, так ще і вправний вершник, он який чудовий вигляд він має на спині у віслюка. Принаймні він так вважав. І не безпідставно: адже не кожен зможе їздити верхи, одночасно розмовляючи по телефону. Щоправда, в деяких країнах це суворо заборонено, та раптом Трансільванія – щасливе виключення з правил?

– Я скоро повернуся, люба! – голосно кричав у телефон Дірк. – Ти тільки уяви: Сільванія виявилася вампіром!

– Ти де, коханий? Що в тебе сталося? Чому ти кричиш?

– Сільванія вміє літати! Вона – вампірка! – виразно вимовляючи кожне слово,