Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

- Не варто. Я неподалік живу.

- Це не важливо. Вже пізно. Район у вас тихий, людей на вулиці не видно... Не хочу турбуватися через те, що залишив тебе.

Дівчина не стала сперечатися, а завернула на ледь помітну доріжку, що тяглася між будинками. Хоч двори освітлювалися лише світлом від вікон навколишніх будинків, Катя впевнено йшла до свого дому. Гена йшов поруч на півкроку позаду і мовчав. Час від часу спалахували ліхтарі з детектором руху біля під'їздів, вихоплюючи з темряви тендітний силует дівчини. Зараз, як ніколи, він не хотів їхати з міста, не хотів їхати додому, не хотів розлучатися з нею.

Втім дуже скоро Катя завернула до одного з під'їздів з високими сходами й розвернулася до свого провідника.

- От ми й прийшли, - дещо сором'язливо усміхнулася вона. - Дякую...

Катя хотіла подякувати за приємний вечір, але чомусь слова застрягли в горлі, обличчя спалахнуло. Якось непомітно дяка за поміч стала нагадувати побачення. Найдивнішим для дівчини виявилося те, що проводити час із хлопцем їй сподобалося. А найбільше турбувало те, що тепер їй було важко сприймати його як колегу.

- Це я повинен дякувати за каву... і надзвичайно приємну компанію, - він простягнув руку. - До зустрічі.

- Сподіваюся, ваша подорож буде вдалою, - потиснула руку Катерина.

- Я ж попереджав, що покараю, - раптом прогарчав Геннадій та притяг дівчину до себе.

Він хотів несамовито поцілувати її, але в останню мить зупинився. Більше за все на світі він боявся побачити переляк в блакитних очах красуні. Але там було лише здивування, тому він обережно схилився та торкнувся її губ своїми.

Жар прокотився по всьому тілу. М'якість губ, ледь відчутний запах кави з карамеллю та її власний аромат сп'янили розум чоловіка. В цю мить він зрозумів, що покаранням цей цілунок стане лише для нього. Гена розімкнув губи те легко провів язиком по солодких губах дівчини, а потім випростався.

Катя опустила голову, але не намагалася вивільнитися з його обіймів. Вона відчувала, як скажено калатає серце в грудях чоловіка. У вухах стояв незрозумілий шум. Катастрофічно не вистачало повітря, але вона боялася зайвий раз зробити вдих, щоб не виказати свого збентеження.

За мить чи дві Гена випустив дівчину та зобразив посмішку.

- Більше так не роби, якщо не хочеш опинитися в такому ж скрутному становищі. Ну, я піду. На добраніч.

Він пішов. І тільки зараз Катя наважилася підвести погляд. Вона спостерігала за тим, як чоловічий силует зник у темряві, притиснувши пальці до губ.

Що це?

Щойно це була найчуттєвіша мить в її житті.

Та вже діставшись свого ліжка, Катерина переконала себе в тому, що це був просто жарт з боку ласого до жінок Геннадія Анатолійовича. Звісно, з його характером таке "покарання" було цілком очікуваним. Тож сприймати серйозно подію не було сенсу. Тим паче, що наступного дня Гена поїхав, і зв'язок з ним повністю обірвався.