Читати книгу - "Залежні від ненависті, Ксана Рейлі"

Я вперто вирішила звільнитися, тому доводила себе до знемоги, намагаючись якнайшвидше закінчити проєкт. Кожного дня, коли я поверталася з роботи, то одразу ж сідала за нього. Мені справді хотілося втекти кудись якнайдалі від Макара. Ми майже не спілкувалися, бо я всіляко ігнорувала його, як і він мене. Мабуть, ця прірва між нами буде завжди, тому нам краще навіть не мучити одне одного. Хоча і не була певна, що він мучиться. Це я завжди страждала через його ненависть, але не він.

Я втомлено потерла очі, дивлячись в екран монітора. Мені страшенно хотілося спати, а на годиннику була вже третя ночі. Зробивши ковток міцної кави, я важко видихнула і продовжила працювати. Мені залишалося лише трішки доробити ванну кімнату. Я планувала закінчити цієї ночі весь проєкт. Над цим я просиділа до самого ранку, а коли спробувала хоч на годинку заснути, то не змогла цього зробити. Цей тиждень був для мене нестерпним. У мене навіть не було можливості нормально поїсти. Та все ж задоволена усмішка з'явилася на моєму обличчі, коли я тримала в руках теку та флешку з готовим проєктом. Сьогодні я віддам це Макару, а тоді одразу ж звільнюся.

Я швидко провела руками по чорних штанах і підвелася зі свого стільця. Був лише ранок, але я вже поспішала до начальника, щоб якнайшвидше покінчити з усім. Я постукала у двері, а після його дозволу, увійшла всередину. Макар, як завжди, був зайнятий у своєму ноутбуці, або ж він просто прикидався, що щось робить. Я підійшла ближче до нього та поклала на його стіл теку з готовим проєктом.

— Я закінчила з дизайном будинку. Усе готово!

Макар підняв на мене свій дещо здивований погляд. Мабуть, він не очікував, що я впораюся з цим так швидко. Його руки потягнулися до теки й він взявся її переглядати. І хоч його вираз обличчя був холодним та суворим, я помітила, що він нервував. Мої руки опустилися вниз і я з очікуванням подивилася на боса.

— Перегляну ще на комп'ютері, — пробурмотів він.

Я кивнула головою, продовжуючи стояти. Мені було важко на цих підборах, а ще я почувалася занадто втомленою, тому сперлася рукою на спинку крісла.

— Мені не подобається вітальня, — все ж сказав Макар. — Занадто темні кольори як для такої кімнати, а ще забагато меблів. Перероби!

— Ви, здається, раніше говорили, що я можу зробити все за своїм смаком, — мовила я, стиснувши зуби. — Хіба не так?

— Я думав, що у тебе кращий смак, — буркнув він і глянув на мене. — І у ванні додай синю плитку. Буде краще.

— Звісно! — Я нещиро усміхнулася йому. — Можна мені уже повертатися до роботи?

— Звичайно, Мелісо. Тобі є чим зайнятися.

— Не хвилюйтеся, Макаре Вікторовичу, я швидко впораюся.

Коли я вийшла з його кабінету, то одразу ж попрямувала до вбиральні. Мене аж трясло від нервів, адже усі мої плани рухнули через нього. Я очікувала почути незначні зауваження, але аж зовсім не того, що мені доведеться частково переробляти проєкт.

З цим я впоралася за декілька днів, але Макар знову знайшов до чого причепитися. Так було кожного разу, коли я приходила нього з готовим проєктом. Майже два тижні він мучив мене різними дрібницями та змушував додатково працювати. Я відчувала, що була на межі нервового зриву. Навіть не пам'ятаю, коли востаннє їла. Я була настільки захоплена ідеєю якнайшвидше покінчити з цим проєктом, що зовсім не дбала про себе.

— Мелісо, що це? — невдоволено пробурмотів Макар, вкотре переглядаючи проєкт. — Цей салатовий колір зовсім сюди не пасує. Він занадто яскравий, як для поєднання з бежевим.

Я втомлено заплющила очі, спершись до столу. Мені чомусь стало надто жарко, тому я потягнулася пальцями до зав'язки блузки на шиї. Як на зло, мені не вдавалося її розв'язати. Руки затремтіли, а у вухах з'явився дивний шум. Я почала дихати глибше, а мені наче повітря забракло. Віддалено чула голос Макара, але не могла розібрати, що він говорив. Я розвернулася, і на ватних ногах попленталася до дверей. Пальцями я все ще намагалася розібратися зі своєю блузкою. І в той момент, коли Макар гукнув моє ім'я, мої ноги підкосилися. Я впала на підлогу, повністю віддаючись темноті...

Отямившись, я зустрілася поглядом з білою стелею. Головний біль був дуже сильним, тому я важко застогнала, поклавши долоню на чоло.

— Як ти? — почула біля себе тихий голос Макара.

Я трохи напружилася, адже не дуже розуміла, де саме перебуваю. Оглянувшись по сторонах, зрозуміла, що це кабінет Макара. Я повернула голову в сторону чоловіка, що сидів за своїм столом. Я ж лежала на невеликому диванчику, що був тут. У кімнаті було приглушене світло, а за вікнами — уже глибока ніч. Макар підвівся зі свого крісла та підійшов до мене, уважно розглядаючи. Я спробувала сісти на дивані, але у мене знову закрутилася голова.

— Лежи, — спокійно сказав Макар, коли присів біля мене.

— Що сталося? — хрипло спитала я.

— Ти знепритомніла, — відповів він і раптом міцно взяв мою долоню у свою руку, — а після того, як отямилася, тобі дали заспокійливі, щоб ти заснула.

— Котра зараз година?

— Уже далі за третю.

Я здивувалася, адже це вже було дуже пізно. І хоч я знепритомніла в кінці робочого дня, це не змінює того факту, що спала я надто довго.

— Вибач, — прошепотіла я та зніяковіло відвела погляд.

— За що? — спитав Макар, нахилившись ближче в мою сторону.

— Ти ж через мене затримався тут.

— А через мене ти знепритомніла. Це я повинен просити в тебе пробачення, а не ти.

Він раптом підвівся і легко сів на краєчок дивана біля мене, все ще міцно тримаючи мою долоню. Я теж обережно вирівнялася. Таким чином ми сиділи дуже близько одне для одного.

— Я занадто втомив тебе, — тихо сказав Макар і міцно стиснув губи в пряму лінію. Він похитав головою. — Ідіот!

— Все нормально.

— Коли ти останній раз нормально спала? — спитав чоловік, глянувши на мене.

— Не знаю.

— А їла?

— Не пам'ятаю, — чесно відповіла я. — Вчора, мабуть, зранку. Так, я снідала тут на роботі. А потім я була занадто сильно зайнята роботою, щоб подумати про їжу.

— Ти мучила себе, аби якнайшвидше закінчити усе та звільнитися, а я змушував тебе переробляти проєкт, щоб ти не йшла. Відчуваю себе останнім покидьком.

Макар тихо вилаявся собі під ніс. Здається, він справді злився на себе. Я підсунулася трохи ближче до нього, дивлячись йому в очі.

— Ти не хочеш, щоб я йшла? — пошепки спитала.

Я очікувала, що Макар почне говорити загадками, як завжди, або ж просто проігнорує моє запитання. У мене не було сподівань почути від нього чесної відповіді.

— Не хочу, — сказав він, чим дуже сильно здивував мене. — Я не хочу, щоб ти звільнялася. Це не тільки через те, що мені подобається з тобою працювати. Є ще й особисті бажання.

— Які?

Моє серце, здається, зупинилося в передчуття відповіді. Його темні очі вивчали кожен міліметр мого обличчя. Він так пильно дивився, що це змусило мене напружитися. Мабуть, Макар зрозумів це, бо чомусь дивно посміхнувся.

— Я хочу тебе, — зізнався він, не відриваючи від мене свого погляду. — Бачу, що тебе це лякає не менше, аніж мене. Ти подобаєшся мені, Мелісо. Це те, з чим я не можу боротися, хоча і намагався.

Я мовчки дивилася на нього, затамувавши подих. Чути такі відвертості від Макара — це майже восьме чудо світу. Я навіть не знала, як мені реагувати на його слова.

— Я подобаюся тобі? — здивовано перепитала я.

— А ти не помітила цього раніше?

— Я думала, що це якась твоя гра. Особливо, коли побачила тебе з Ангеліною тоді в ресторані.

— Це вийшло якось випадково. Я б ніколи не вчинив так з тобою, Мелісо. Я б не давав тобі надій, якби не думав, що у нас може щось вийти.

— А може? — спитала я, нахилившись ближче до Макара.

— Я не знаю, але ми можемо спробувати.

— Це важливий крок.

— Безперечно, тому краще поговоримо про це іншим разом. Мені зараз потрібно нагодувати тебе.

Я хотіла заперечити, але Макар навіть слухати не став. Він зробив замовлення у цілодобовому ресторані й вже за тридцять хвилин кур'єр привіз їжу. Я не очікувала, що Макар буде таким турботливим зі мною. У цю ніч він був схожий на того хлопця, в якого я колись закохалася. Це був той Макар, про якого я так довго мріяла.

Він підійшов до мене з якою невеликою мискою в руках. Макар присів поруч, а я помітила, що у тарілці був суп. Я так мало їла останнім часом, що у мене зовсім не було апетиту.

— Я не хочу їсти.

— Мені тебе нагодувати? — спитав Макар, піднявши одну брову.

— Можеш спробувати.

Я знизала плечима та усміхнулася, адже з моєї сторони це був жарт. Але він сприйняв це серйозно і вже наступної миті його рука з ложкою зависла у повітрі біля мого рота. Це було трохи дивно, але я таки потягнулася і скуштувала суп. Виявилося, що це мій улюблений, що відверто здивувало мене. Він був таким смачним, що я з'їла ще кілька ложок з рук Макара.

— Тобі пощастило, що я люблю гриби, — сказала, усміхнувшись. — Інакше сам би їв цей суп.

— Я пам'ятаю, що ти їх любиш, — промовив Макар, дивлячись на мене. — Коли ви з сім'єю вперше прийшли до моїх батьків на вечерю, то ти весь вечір лише й гриби їла.

Я трохи насупилася, бо не думала, що він пам'ятає такі дрібниці. Він ще трохи погодував мене, а після цього підвівся з дивану. Я зробила те саме та почала руками стягувати вниз свою спідницю, що добряче задерлася.

— Ти вже в порядку?

— Наче так. Я зараз уже піду додому.

— Я підвезу тебе, — запропонував Макар.

— У цьому нема потреби, — заперечила я.

— Я. Підвезу. Тебе.

Я розуміла, що з ним нема сенсу сперечатися, тому мовчки погодилася. Мені все ще було трохи погано, але я хоча б трималася на ногах. Я повернулася до свого робочого столу, щоб вдягнути пальто і забрати деякі свої речі. Макар уже встиг вийти зі свого кабінету, тому ми попрямували до ліфта. Я все ще була втомленою, тож обережно сперлася до однієї зі стін ліфта.

— Добре, що завтра субота, — сказала я, а на моєму обличчі з'явилася задоволена усмішка.

— Якщо тобі будуть потрібні ще вихідні, щоб почуватися краще, то скажеш мені. Я дам тобі їх.

— Ем, добре. А щодо проєкту...

— Він прийнятий, — перервав мене Макар, хоча йому, здається, не дуже хотілося цього говорити. — І якщо ти справді хочеш звільнитися, то...

— Не хочу. Ну, тобто, не зараз. Можливо, пізніше?

— Добре.

Він кивнув головою, а я помітила на його обличчі щось схоже на усмішку. Якесь дивне відчуття полегшення з'явилося, наче нарешті все стало так, як і мало бути з самого початку.

Макар підвіз мене до будинку, а тоді провів до самої квартири. Моїх заперечень він не слухав, тому я просто змирилася. Та з однієї сторони мені подобалося, що він був таким дбайливим зі мною.

Після трохи напруженого прощання, я сховалася у своїй квартирі та одразу ж заснула на своєму ліжку. Я спала довго, а весь день провела в положенні лежачи. Мені подобалося те, що у мене з'явилася можливість хоч трохи відпочити. Уже під вечір я перемістилася з ліжка на диван. У моїх планах було подивитися фільм, тому я почала шукати щось цікаве в інтернеті. Раптом почувся дзвінок у двері. Я здивувалася та поспішила відчинити їх. Але моє здивування стало ще більшим, коли я побачила на порозі Макара.