Читати книгу - "Мама для дочки рятівника, Ліліанаа"

Весь день ми з дівчинкою проводили чудесно. Забудьмо про ситуацію вранці, я старалася не думати зараз про це і повністю піддалася іграм Ейворі. Я глянула на годинник, була майже сьома вечора, а Картера ще не було. Перевіривши телефон, я впевнилася, що ні дзвінка, ні повідомлення я не отримала. Я приготувала для Ейворі вечерю і нервово чекала звуку як відкриваються двері. 

 - Я поїла. - сказала дівчинка і я повернулася до неї.

 - Що далі ви з татом робите? Він мені нічого не пояснив в подальшому. - я прибрала зі столу і присіла на стілець біля неї.

 - Тато набирає мені ванну після вечері. - сказала дівчинка.

 - Ходімо я наберу тобі ванну. - я їй підморгула і вона зіскочила з стільчика і побігла до ванної. Я попрямувала за нею.

Я набрала не повну ванну, на всякий випадок. Зробила піну та додала її іграшок.

 - Мишко, тобі допомогти роздягнутися? - вона кивнула, я зняла її кофтинку, а після платтячко. Я посадила її у воду у трусиках та дитячому топу який прикривав її ще дитячі груди. Картер справді чудовий батько, більшість батьків для своїх дітей купляють топи років після 7-8. А у трьох річної Ейворі вони вже були, як на мене це обов'язковий етап для батька одинака ще й дівчинки. Він дає їй зрозуміти, що ці речі потрібні, щоб ховати інтимні місця від простороніх очей. 

 - Я вийду, а ти купайся. Як закінчиш поклич мене, добре, мишко? - я торкнулася пальцем її носика та посміхнулася.

 - Добре - я вийшла з ванної та пішла помити посуд після того як Ейворі повечеряла. 

Хвилин зо 5 я закінчила та почула крик Ейворі, я витерла руки та пішла до ванної. Зайшовши я побачила Ейворі яка стояла закутана у її халатик коричневого кольору з вушками як у ведмедика. Я підійшла до неї та сіла навпочіпки.

 - Йдемо одягатися? 

 - Таак! - я взяла її на руки і ми пішли в її кімнату. Посадивши її на ліжко я знайшла її білизну й піжаму, та дала їй.

 - Я вийду, а ти одягнись. - вона кивнула і я вийшла за двері. Я почула звук як відкривалися двері.

 - Мишко, твій тато прийшов. Я зустріну його і повернусь до тебе. - сказала я крізь двері.

 - Прийдеш з ним, я скучила за ним. - крикнула дівчинка.

 - Добре, мишко. - я пішла до вхідних дверей і застигла на місці побачивши перед собою його.. Органи мов відмовили, мороз пройшовся по шкірі.

 - Щ..Що ти тут робиш? - я відчула страх, не за себе. За Ейворі, Картер запізнювався, а цей йолоп міг заподіяти, що завгодно..

 - Скучив Авенір, але я бачу ти знайшла нового. Він як я бачу багатший ніж я, то може ти мене кинула бо зраджувала мені з ним? - я вдарила його по лиці.

 - Замовкни! І покинь цей будинок, негайно! - наказала я, але він і не зрушив з місця.

 - Заберу тебе і піду. - я не встигла нічого сказати, як тут вибігла Ейворі в своїй піжамі, дівчинка глянула на Тарло і підійшла до мене.

 - Це не мій тато.. - розгублено промовила Ейворі сховавшись за мене. Підла посмішка на обличчі Тарло стала ще більша, він глянув на чоловіка за його спиною.

 - Мала на тобі, на себе я візьму Авенір. - я схопила Ейворі за руку відходивши від них назад. Ми зайшли на кухню і я швидко замкнула двері. Я схопила телефон і відкрила чат з Картером.

Я: Допоможи нам, негайно! Прийшов Тарло, я боюсь за Ейворі..

Двері вибили як і можна було очікувати, я заховала дівчинку собою.

 - Не підходь до нас! - крикнула я чоловіку який насувався на мене. Господи, я б схопила ножа якби вони не були по тій стороні від мене. Він кинувся на мене і закрив мій рот та ніс ганчіркою з якоюсь рідиною, від якої я відчула ослаблення.

 - Картере, врятуй Ейворі.. - тихо змогла промовити я і закрила очі піддавшись тій бридкій рідині..

Я прийшла до тями із зв'язаними руками та ногами в машині. Я оглянулася і побачила дівчинку без тями біля себе. За кермом був той самий чоловік який напав на мене, а на пасажирському сидінні був Тарло. Будь він проклятий.

 - Тарло, що з дівчинкою? - грубо запитала його я.

 - Нічого, спить. - я глянула на неї і на очі підійшли сльози.

 - Розв'яжи мене, я хочу взяти її на руки. Не хочу, щоб вона злякалася тебе коли прокинеться. Ти ж монстр. - він глянув на мене і мовчки розв'язав мене. Я взяла її на руки та притиснула до себе. 

 - Що тобі потрібно від мене? 

 - Ти моя і ніхто інший ніколи не буде з тобою, я не дозволю цього. - спокійно сказав він, наче я його власність.

 - Я не твоя, ніколи твоєю не була і не буду. - я замовкла, але відразу продовжила, - А дівчинка тобі для чого? Нащо ти її взяв, залишив би там краще. - сказала я та вдихнула її квітковий аромат. Краще б вона там сама залишилася, ніж зараз була з цим монстром.

 - Я б залишив її, якби вона не була тобі такою важливою. Зроблю тебе своєю дружиною, а її дочкою. - я хотіла кричати, бити його. Але заради безпеки Ейворі я сиділа спокійною, точніше старалася бути такою..

 - Картер врятує нас, ось побачиш. - випалила я та притиснула Ейворі до себе.

 - Хто тобі він? - запитав він, та повернувся до мене. Я задумалася, що йому сказати.

 - Наречений. - на його вилицях з'явилися жовна. Що змусило мене посміхнутися.

 - Вийдеш заміж за нього тільки через мій труп. - сказав він та сів рівно.

 - Ненавиджу тебе, ти монстр! - сказала я, дивлячись на Ейворі в моїх руках.