Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Безчестя 📚 - Українською

Читати книгу - "Безчестя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Безчестя" автора Джон Максвелл Кутзеє. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 58
Перейти на сторінку:
вирватися й майже вириваючись із хлопчикових обіймів. Малий хапає його міцніше, той борсається на столі, і на якусь мить переповнений гнівом і страхом погляд пса зустрічається з його власним.

— На бік… отак, — каже Бев Шоу. Наспівуючи щось упівголоса, вона вміло вкладає пса й перевертає його на бік. — Ремінь, — наказує. Він накидає на тіло тварини ремінь, і вона затягує його. — Так, — озивається Бев Шоу. — Думайте про щось заспокійливе, думайте про щось хороше. Вони можуть унюхати, про що ви думаєте.

Він тисне на пса усією своєю вагою. Обачно загорнувши руку старою ганчіркою, хлопчик знову спромігся розтиснути собачі щелепи. Тварина нажахано витріщає очі. «Вони можуть унюхати, про що ви думаєте»: що за дурниці!

— Отак, отак, — бурмоче він. Бев Шоу знову встромляє свій ланцет. Пес давиться, ціпеніє, а потім розслабляється.

— Так, — каже жінка, — тепер дозволимо природі йти своїм звичаєм. — Вона розстібає ремінь і, страшенно затинаючись, розмовляє з дитиною мовою, що нагадує коса. Пес зводиться на ноги й ховається під столом. На стільниці залишаються бризки слини й крові; Бев витирає їх. Хлопчик умовляє собаку вилізти.

— Дякую, містере Лур’є. Добре виглядаєте. Я відчуваю, що ви любите тварин.

— Чи люблю я тварин? Я їх їм, а отже, гадаю, можу любити, принаймні деяких.

Її волосся лежить копицею дрібних кучериків. Цікаво, вона сама накручує їх щипцями? Навряд чи: на це доводилося б витрачати кілька годин щоденно. Мабуть, вони такі від природи. Він ніколи не бачив зблизька такого tessitura[45]. Жилки в неї на вухах просвічуються, наче багряно-червоні водяні знаки. І на носі теж. А це підборіддя, що росте прямо з грудей, як воло у голуба… Разом усе це виглядає надзвичайно непривабливо.

Бев зважує його слова, схоже, не помітивши тону, яким їх було сказано.

— Так, ми, у цій країні, з’їдаємо чимало тварин, — погоджується вона. — І не схоже, щоб це йшло нам на користь. Не знаю, як ми виправдаємося перед ними. — І додає: — Візьмемося за наступного?

«Виправдаємося»? Коли? У день Великої Розплати? Цікаво було б послухати про це ще, але зараз не час.

Цап уже зовсім дорослий і ледве йде. Одна половина його жовто-багряної мошонки роздулася, як повітряна кулька; а друга — суцільне місиво запеченої крові та бруду. Стара жінка каже, що його подерли пси. Утім, він виглядає досить жвавим, бадьорим і войовничим. Поки Бев Шоу оглядає його, цап вистрілює на підлогу короткою чергою бібок. Господиня стоїть перед ним, тримає його за роги й удавано свариться.

Бев Шоу торкається до мошонки тампоном, цап хвицається.

— Зможете зв’язати йому ноги? — питає жінка й показує, як саме.

Він прив’язує праву задню ногу до правої передньої. Цап знову намагається брикнутися, але тільки гойдається. Бев обережно витирає рану тампоном. Цап тремтить і бекає: огидний звук, грубий і різкий.

Коли бруд зникає, він бачить, що в рані кишать білі личинки, розмахуючи в повітрі сліпими голівками. Його пересмикує.

— М’ясні мухи, — пояснює Бев Шоу. — Їм не менше тижня. — Вона стискає губи. — Вам давно слід було привести його, — звертається вона до жінки.

— Так, — бідкається та. — Пси приходять щоночі. Це дуже, дуже погано. За такого самця треба заплатити п’ятсот рандів.

Бев Шоу розпрямляється.

— Не знаю, чим ми можемо зарадити. У мене замало досвіду, аби братися за ампутацію.

Вона може зачекати на доктора Остуізена — він приймає в четвер, — але наш старий дружок однаково залишиться стерильним. Чи потрібно їй це? А ще питання в антибіотиках. Чи готова вона витратити гроші на антибіотики?

Бев знову уклякає біля тварини, тицяється носом йому в шию, гладить його шию власним волоссям. Цап тремтить, але не рухається.

Вона жестом дозволяє жінці відпустити роги. Та слухається, проте цап продовжує нерухомо стояти.

— Що ти кажеш, друже? — він чує, як шепоче Бев. — Що ти кажеш? Досить уже?

Цап стоїть, як стовп, наче його загіпнотизували. Бев Шоу продовжує гладити його головою. Здається, наче вона й сама занурилася в транс.

Урешті-решт вона приходить до тями й зводиться на ноги.

— Боюся, уже занадто пізно, — каже вона жінці. — Я не можу йому допомогти. Ви можете почекати до четверга й прийти на прийом до лікаря або залишити тварину зі мною. Я можу допомогти йому померти спокійно. Він дозволить мені це зробити. То що? Залишите його тут?

Жінка вагається, а потім хитає головою й починає тягти тварину до дверей.

— Ви можете потім привести його ще раз, — каже Бев Шоу. — Я допоможу йому впоратися з усім цим. — Хоча вона й намагається контролювати свій голос, він чітко чує в ньому нотки поразки. Цап теж їх чує: він борсається в мотузці, брикається й смикається; позаду нього здригається непристойна пухлина. Жінка здирає із нього мотузку й кидає вбік. Потім вони зникають.

— Що це таке було? — цікавиться він.

Бев Шоу прикриває обличчя і вишмаркується.

— Нічого. Для поганих випадків я притримую трохи леталу, але ми не можемо тиснути на господарів. Це їхня тварина, тож їм подобається забивати її по-своєму. Страшенно шкода! Такий хороший друзяка, такий хоробрий, чесний, упевнений у собі!

Летал: назва ліків? Він не випускав би її за стіни фармацевтичних компаній. Раптова темрява підіймається від вод ріки Лети.

— Можливо, цап зрозумів більше, ніж вам здається, — каже він. Сам дивується, що намагається заспокоїти її. — Можливо, він уже це проходив. Народився, так би мовити, з передбаченням. Зрештою, це ж Африка. Цапи живуть тут із незапам’ятних часів. Їм не потрібно пояснювати, для чого існує сталь, а для чого вогонь. Вони знають, як до цапів приходить смерть. Вони народилися підготованими.

— Ви думаєте? — дивується жінка. — Я не впевнена. Непевна, що ми готові померти, будь-хто з нас, якщо нас ніхто не проводжатиме.

Усе починає ставати на свої місця. У нього з’являється перше приблизне уявлення про завдання, яке поставила перед собою ця маленька потворна жіночка. Похмура будівля — це не місце для зцілення, — для цього її лікарювання видається занадто дилетантським, — а останнє пристанище. Він пригадує історію про чоловіка — хто це був? Святий Губерт?[46] — котрий прихистив оленя, що, задихаючись і ледь не збожеволівши, увірвався до його каплички, тікаючи від мисливських собак. Бев Шоу не ветеринар, а жриця із забитою нью-ейджівським[47] марновірством головою, яка абсурдно намагається полегшити тягар стражденних африканських тварин. Люсі гадала, що Бев здасться йому цікавою. Вона помилилася. «Цікава» — неправильне слово.

Ціле пообіддя він проводить у хірургії, допомагаючи чим може. Коли вони впоралися з усіма сьогоднішніми випадками,

1 ... 20 21 22 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безчестя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Безчестя"