Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Утрачений рай, Джон Мільтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Утрачений рай" автора Джон Мільтон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 75
Перейти на сторінку:
Зло, і Смерть до нас прийшли. Крізь рінь

Зернисту в надрах Раю струменіла

Ріка; від неї плідний грунт живили

Джерельця і грайливі бурчаки,

Котрі в долини ринули й зливались

По той бік Раю в річище північне,

А те на четверо ділилось рік,

Що їх в цій оповіді оминем.

Та варт сказать (о, чи то вдасться?)

Про кришталеві райські ручаї,

Що вививалися з-поміж дерев,

Виблискуючи у сріблястих ложах,

Дзюрчали тихо й дихали нектаром,

Всім корінцям приносячи вологу,

А пишним різнобарвним квітам – роси.

Нема таких квіток в оранжереях!

Невтомна і незаймана Природа

В Раю цвітіння – плодоношення несла

Долинам, пагорбам, лісам і лукам.

Там в затишку щасливому гаїв

Духмяніла і капала з дерев

Живиця чи бальзам, як сльози чисті.

І там налиті світлом, мов сонця,

Пишалися смачні плоди. Подібні

Немов росли в міфічних Гесперид,

А справді се було лише в Раю: —

Такі гаї, луги, узвишшя, луки,

Де в свіжій зелені паслись отари;

Вологі видолки стобарвоцвітні

Й пологі береги в кущах троянд.

Північні схили Раю без колючок

Давали затінок і прохолоду

В печерах та у гротах, що темніли

В гірляндах виноградної лози.

Котра тяглась-в’юнилася до Сонця

Та сповнювала соком сизі грона.

З-під камінців джерельця жебоніли

Й переливалися в озера чисті,

А ті одсвічували, мов свічада, струнку

Розкішність пальм і строгість мирту,

Де птаство в мерехтливім шумі листя

Дзвеніло радісно весняним співом,

Мов усесвітній Пан вів у танок

Своїх супутниць Ор і юних Грацій.

Міфи донесли не все із міфів

Із давнини! Ні ті, де Прозерпіна

Зривала серед райських лук квітки,

Поки її саму зірвав, мов квітку,

Й завів у царство тьми похмурий Діт,

А матінка її Церера скрізь

Заплакана шукала любу доню;

Ні ті, де шумував чарівний гай

На берегах Оронту коло Дафни;

Ні життєдайне джерело Кастильське;

Ні райський острів на ріці Тритон,

В Тунісі, де божок тамтешній Хам

(У Лівії відомий як Амон

Чи Зевс) жалів молочну Амальтею

І немовлятко Бахуса ховав

Від мачухи – родительки безсмертних

Богів Реї; ні гора Амара

В спекотній Абіссинії, звідкіль

Бере початок Ніл, де, як в Раю,

Вирощують у розкоші синів

Владики Ефіопські; – всім куточкам,

Що вславилися на Землі як райські,

Не дорівнятися до Першораю,

Що Бог в Ассирії створив! Похмуро

Занурювався Сатана у вир

Життя новосотвореного. Враз

Побачив дві прямі стрункі істоти!

Божественно прекрасні, гордовиті,

У наготі довершено-величні,

Вони, немов владики всього Раю,

Поважно виступали, несучи

В собі немеркно-світлий образ Бога:

Сувору чисту Святість – Мудрість – Правду.

Хоча суворі, сповнені Свободи,

Що дітям дав Творець: в Свободі – Сила.

Проте здавалися сі дві істоти

Не рівними, не рівна бо їх стать.

У нього – розум гострий та одвага,

У неї – ніжна м’якість та принада;

Він – лиш для Бога створений; вона —

Для Бога в мужеві; у нього – сила;

У погляді його твердому – влада

Несхитлива. Його цупке волосся

Одкинуте хвилясто до плечей

Широких; а її злотисті коси,

Розпущені принадно, війно-пишні,

Мов покривало, огортали стан,

Закучерявлені, неначе хміль,

Що пагінням закрученим шукає

Стійкої, дужої опори. Муж —

Опора їй. Вона йому належить,

Принадно-горда й ніжно-непоспішна.

Обоє у невинній чистоті

Не прикривали потайних частин

Своїх тілес, бо їм були не знані

Гріхами зроджені безчестя й стид.

(А скільки ж натерпілись потім люди,

У показній цнотливості фальшивій

Тавруючи природний дар ганьбою

І крадучи самі у себе щастя

Нескаламученої наготи!)

А ці ходили голі й не стидались

Ні Бога, ані Ангелів, бо Зла

Не знали ще. Побравшися за руки,

Являли найпрекрасніше подружжя

У Людстві, що розмножиться від них.

Він – найвеличніший з людських синів,

Вона – з усіх дочок людських найкраща.

Ступили в шелест затінку на схилі

Над ручаєм і по роботі сіли.

Перепочити. Легкий вітерець,

Дозвілля мляве і плоди поживні

Припрошували стиха до вечері.

Тож примостившись у траві та квітах,

Удвох собі розламували плід

І споживали соковиту м’якоть,

А чашечками запашних скоринок

Черпали воду з ручая й пили

Удвох. Було там і розмов, і сміху,

І милих пустощів, і загравання

Любовного, як личить юній парі

На самоті. Навколо них стрибали

Та гралися різноманітні звірі,

Що населяли Землю, – ще не дикі,

Не переслідувані ще на ловах

В полях чи нетрищах. Могутній Лев

У дужих лапах пестував Козлятко;

Виніжувалися Пантери й Тигри;

Слон неповороткий усім на втіху

Гнучкий свій хобот вгору підіймав;

А мудрий Змій викручував-звивав

Своє предовге тіло, в’яжучи

Його у Нерозв’язний Вузол (натяк —

Іще не усвідомлений – на Підступ,

Що підло втілять в бідну сю Тварину).

Ще інші звірі прилягли в траві

І, сито ремигаючи, дивились,

Як Сонце йшло на спад, день погасав,

І в небі тихому сіяли зорі.

А Сатана вдивлявся у людей,

Насилу виринаючи з полону

Гірких похмурих роздумів: «О Пекло!

Так от які вони під Небесами

Замісто нас, небесних. На Землі,

Породжені Землею, не духовні,

Проте рідня і рівня світлим духам.

Чудні і милі! Носії подоби

Найвищої, сотворені Рукою,

Що в них перелила свою ласкавість.

Ах, нерозлучні! Невідомо вам,

Що вашим радощам настане край

І вас чекає горе тим лютіше,

Що більше розкошуєте тепер

В Раю своїм, беззахиснім, маленькім.

Уже прибув сюди неподоланний

Ваш мимовільний ворог. Жаль мені

Вас, ніжних. Та мене ніхто, ніколи

Й ніде

1 ... 20 21 22 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Утрачений рай, Джон Мільтон"