Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Османськими шляхами, Мак Карсегі 📚 - Українською

Читати книгу - "Османськими шляхами, Мак Карсегі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Османськими шляхами" автора Мак Карсегі. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 65
Перейти на сторінку:

–До цього вважалось, що це місто неможливо узяти з моря, – брови Богдана зійшлись на переніссі.

–Нехай і далі так вважають, – щиро усміхнувся Юрко.

–Добре сказано, – погодився Василь.

–А далі? – поцікавився Лаврін. – Що далі?

–Здобули багато краму, грошей та зброї, – байдуже знизав плечами отаман, але коли продовжив у його очах блиснув вогник. – А найголовніше – за кілька днів до нашого нападу, у Варну привезли ясир. Здебільшого українців та поляків. Нам вдалось звільнити, без малого, пів тисячі бранців. Йшли на Січ обтяжені. Але, дякувати Господу, османи нас не перехопили. А вже на рідній землі, люди почали розходитись по домівках. Дехто, особливо молоді хлопці, залишились на Січі. Я якраз йшов вздовж людей, яких ми звільнили. Вони не до кінця вірили у те, що вільні. Були наляканими, але гуртувались, збираючись прямувати у рідні краї. Дивлюсь, сидить юнак. Задрипаний в обносках, обхопив, зігнуті в колінах, ноги руками і дивиться на величні води Дніпра.

«Про що, хлопче, мрієш?» – запитав я.

Не відповів.

«Де твої рідні?»

Знову мовчанка. Я подумав, що він глухонімий, але Юрко підняв голову і відповів.

«Немає нікого. Батька і маму убили, дідусь помер в дорозі. Не витримав. Двох сестер розтягнули по Османських невільничих ринках. Один я тепер на білому світі».

Так він і залишився на Січі. Я навідував Юрка, а цього року він виявив бажання йти зі мною чумакувати. Взяв помічником. І не шкодую.

–А не хотілось знову в похід? – Запитав Богдан.

–Хотілося, – зітхнув Гаврилюк і підняв праву рук на рівень плеча. – Але отримав поранення в останньому. Ось, що я можу. Вище не підіймається. А з такими обмеженнями я вже не боєць, який би пригодився у поході. Та й після повстання Наливайка, Лободи і Шаули я уже десять років у походи не ходив. А серце козацьке все поривається у бій. То й ходжу знову з чумаками та купцями. І вам, надіюсь, пригоджуся. Хай не шаблею, то головою.

Кримчаки лише скоса поглядали на козаків. Особливо злісні погляди кидав Мустафа, який куди краще розумів українську мову, ніж Рафат. Мурат же, хоч і чув усе, але уваги не звертав. Або вдавав, що йому байдуже.

–Приїхали, – пробурмотів хриплим голосом Мурат, коли вершники наблизились до конов’язі, поруч з будинком.

–І про що маємо тут дізнатися? – першим зіскочив з коня Лаврін.

–Про ясир, вочевидь, – насмішкувато звів брови Богдан. – Це все ж таки невільничих ринок.

На поріг вийшов невисокого росту опецькуватий татарин з покриттю головою і акуратною борідкою в яку закралась сивина.

–Дорогі гості, – розвів він руки в сторони, немов би готувався до обіймів, – чим можу бути вам корисним?

–Для початку, – підійшов до господаря Мурат, – нам потрібні кімнати.

–Мене зовуть Ільяс, – розлився в усмішці той, протираючи товсті долоні одна об одну. У такий час пожильці – це прибуток. А якщо врахувати, що їх аж восьмеро і всіх ще й потрібно годувати, то прибуток буде непоганий. – Так-так, ви прийшли саме туди, куди потрібно. Я швидко підготую кімнати для дорогих гостей. Можемо наповнити теплою водою казани, щоб ви могли вмитись з далекої дороги. Ще й вечерю приготувати.

–Роби все, що пропонуєш, – перевів погляд на Богдана Мурат, натякаючи очами.

Козак дістав сукняну торбинку. Очі Ільяса блиснули, лиш він почув дзвін монет всередині. Богдан простягнув гроші над рукою господаря заїжджого двору і відпустив. Але торбинку в повітрі, хвацьким рухом, перехопив Мурат.

–А до всього, що ти перечислив додай ще інформацію, – хитро глянув на господаря кримчак.

Ільяс важко ковтнув слину, перевів погляд з торбинки на Мурата, тоді на Богдана і знову усміхнувся. Але цього разу не щиро, а натягнуто, боязливо.

–Не бійся, господарю, – звузив темні очі Мурат, – це не злочин якийсь. Потрібно, щоб ти згадав бранку, яку сюди привозили минулого року. Допоможеш і збагатився додадково. Цей купець готовий заплатити за інформацію ще стільки ж. Ну як?

Ільяс радісно закивав, а тоді гукнув у двері:

–Готуйте кімнати, казани і вечерю! У нас постояльці! Мерщій! Рухайтесь! Гості втомились з далекої дороги. А коней в конюшню. Напоїти і нагодувати!

Торбинка з грішми впала в пухлу руку Ільса.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 20 21 22 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Османськими шляхами, Мак Карсегі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Османськими шляхами, Мак Карсегі"