Читати книгу - "Хіморода, Анастасія Тоцька"

— Щось сталося? — питає Агнеса відчувши погляд хлопця.

— Не повіриш, — сказав Єремій інтригуючи дівчину.

Агнеса здивовано поглянула на хлопця.

— Вчора у моєї колеги згоріла машина. А сьогодні нас обох звільнили.

Агнеса нервово посміхнулась. Якщо не перетворити увесь це безлад на простий жарт, жити стане дуже важко.

— Я більше не твоя колега, не куратор.

— Тоді хто ж?

— Більше не звертайся до мене на "Ви", я почуваю себе старою. І я просто Агнеса.

— Тоді ти для мене подруга?

Що ж робити далі?

Наступного дня Агнеса пішла до магазину, Єремій же вже десь відкопав якийсь підробіток, пішов на співбесіду.

Дівчина купила деякі продукти до вечері. Потім чекала на зупинці автобус, щоб доїхати додому. Раптом до неї дехто підійшов.

— Привіт, що ти тут робиш? — лунає голос. Це була Клава, вона теж чекала на автобус.

— Чекаю на автобус.

— Це і так зрозуміло, але ж у тебе наче була машина?

— Так, але вона згоріла кілька днів тому.

— Що? Згоріла?

— Так.

— Це досить прикро...

Деякий час дівчата сиділи у тиші.

— Я хотіла тобі дещо розказати... я переїжджаю.

— Це через Ліду?

— Я не знаю, що ще вони можуть викинути. Тому я вирішила переїхати, квартира орендована, тому не дуже шкода. Думаєш, це дрібниці?

— Це твоє життя, роби, що знаєш.

— Я запрошу тебе і твого хлопця до себе у гості, на новосілля.

— Хлопця?

— Той руденький не твій хлопець?

— Ні, він мій по..., — Агнеса зупинилась задумавшись.

— Він твій...?

— Він мій друг. Просто у нього проблеми із житлом, тому він деякий час поживе у мене.

— Он воно як.

Коли Агнеса повернулася додому, на неї вже чекав Єремій. Дівчина була трохи здивована, побачивши засмученого хлопця, який пив чай за столом на кухні.

— Ти не пройшов?

— Ні. Я не встиг.

— Нічого собі, на кавовара черга з бажаючих.

— Це ти мене так підколола? — спитав хлопець побачивши усмішку дівчини.

— Трохи. Як там твоє кафе? Ти дорисував? — спитала Агнеса сідаючи за стіл.

— Так, зараз принесу.

Єремій приніс рисунок і простягнув Агнесі.

— У тебе непогані навички. Що правда все досить нерівне, але це справа часу, колись ти наб'єш руку. Тобі варто працювати і над деталями також.

— Я десь чув, що не варто закопуватись у деталях, що вони псують рисунок.

— Рисунок складається з деталей. Великих і малих. Ексклюзивність твого креслення, у твоїх же деталях. Ти зміг зобразити кафе, я розумію що це за місце, але ти зробив це неточно. Твоєю задачею було зробити "фото" олівцем. Максимально точно. Справді, це не так важливо, але це доповнює твою роботу.

— Що означає доповнює?

— Людина, яка буде дивитись на твій рисунок, не зможе одразу відірвати погляд, через деталі, вона буде думати над кожним непримітним нюансом.

— Наприклад?

— Поряд із кафе, на вулиці у тебе зображений стіл і стільці. На столі немає попільнички, а вона там була.

— Я навіть не запам'ятав це.

— Двері у тебе чомусь взагалі без ручки, не те що попільничка.

— Це я... забув.

— І з перспективою у тебе все не дуже.

— Я щось не зрозумів, у мене вийшло непогано, чи у мене вийшло погано?

— У тебе просто вийшло.

— Що це значить?

— Ти ж не вчився у художній школі? Це легко зрозуміти, але у тебе досить непогані навички, просто їх потрібно трохи підправити.

Єремію було дуже приємно чути таке від Агнеси, але враз він опам'ятався і спитав:

— Ти не хочеш поїхати до тієї бабусі? — нервуючись спитав хлопчина.

— М? Чому ти раптом про це заговорив?

— Я просто вже не знаю, що робити, ця компанія, з якої нас вчора звільнили, була для мене чи не єдиною надією. Зараз я починаю все із самого початку. Чому ти така спокійна?

Агнеса задумалась. Їй знов потрібно виливати душу.

— Може завтра поговоримо?

— Завтра поїдемо до тієї бабці!

— Це вже навіть не прохання?

— Прошу, будь ласка, Агнесо!

— Що ти думаєш у неї спитати? Що ти думаєш, вона скаже тобі?

— Та все, що завгодно!

— Маячня, — дівчина направилась до своєї кімнати.

— Стій! Добре, навіщо ти потягнула мене до дому бабусі в моєму селі? Ми не говорили про це, думаю саме час.

— Ти не здасишся просто так, правильно розумію?

— Так, давай зіграємо у цю партію. У тебе є відповідь на моє питання? Якщо ні, то я скажу, що теж не знаю чому думаю, що я просто повинен поїхати до бабці. Мені просто цікаво, як ти сказала колись.

— Добре, ти виграв.

— Так просто?

— А що мені відповісти?

Єремій здивувався, щойно він дістав свій перший козир, гра закінчилась.

— Тоді завтра їдемо туди.

— Добре. Але у випадку, якщо скажеш, що із тими чорними нитками у скриньці? Що це? Мені здається, ти щось приховуєш.

— Агнесо, ти пам'ятаєш, що казала бабуся Люда про мою бабусю? Вона носила червону нитку на зап'ясті.

— До чого ти ведеш?

— Що вона значить?

— Ти ніколи про це не задумувався? Чому ти в мене питаєш?

— Ні не задумувався. А в тебе питаю, бо ти точно відьма, ти знаєш про такі речі, що я тільки у фантастичних фільмах міг бачити. Чорні яйця мене особливо налякали.

— Червона нитка це оберіг.

— Від чого?

— Іноді просто на удачу. Деякі, зроблені при особливих умовах, можуть відштовхувати злих духів, можливо навіть см...

— Чому їх носила саме моя бабуся?

— Вона була віруючою, християнкою? Якщо так, це пояснює абсолютно все. До чого ти ведеш?

— Як пояснити те, що у тій скринці я побачив нитки, що носила бабуся, та вони були чорні, але зовсім не брудні? — нервово питає Єремій не знаючи, чи хоче він почути відповідь.

— Думаєш, бабця має що на це сказати?

— Сподіваюсь.

Наступного дня друзі вирушили до бабці, сподіваючись знайти відповідь на питання Єремія, яке його сильно хвилювало. Через людей, що жили у тому районі, вони легко відшукали дім бабці. Вона радісно відчинила їм двері і запросила у середину, де сильно пахло полином.