Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Піранезі, Сюзанна Кларк 📚 - Українською

Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Піранезі" автора Сюзанна Кларк. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 54
Перейти на сторінку:
роздратування.

— Я ж тобі казав, — відповів він. — Ти дещо забуваєш. Повторюєшся. Ми говорили про це тиждень тому. Не кажи мені, що вже забув.

— Ні, ні, — запевнив я. — Я не забув.

Я замислився, чи не розповісти йому про свою гіпотезу, буцімто це його, а не моя пам’ять хибує, але тепер, зважаючи на всі обставини, видавалося, що це не на часі.

— Ну, що ж… — мовив Однодумець і зітхнув. — Це ще не все. Я маю сказати ще дещо й хочу, щоб ти зрозумів: для мене це так само боляче, як і для тебе. Якщо я дізнаюся, що ти слухав 16 і що 16 заразив тебе цим божевіллям, то це наражає на ризик мене. Ти ж розумієш? Є небезпека, що ти на мене нападеш. Ба більше, ймовірність цього дуже висока. 16 майже неодмінно спробує зманіпулювати тобою, щоб мені нашкодити.

— Нашкодити?

— Так.

— Який жах.

— Атож. А ще йдеться про твою гідність як людської істоти. Ти деградуєш, утратиш розум. Це дуже принизливо для тебе. Навіть уявити не можу, як ти захотів би існувати в такому стані. Правда ж?

— Так, — промовив я. — Так, гадаю, я не захотів би.

— Що ж, — сказав він і глибоко вдихнув. — За цих обставин, якщо я дізнаюся, що ти збожеволів, мені, мабуть, найкраще буде тебе вбити. Заради нас обох.

— Ого! — вигукнув я. Це було доволі несподівано.

Ненадовго запала тиша.

— А може, з плином часу, якщо мені допоможуть, я видужаю? — припустив я.

— Це малоймовірно, — відповів Однодумець. — І я в будь-якому разі не можу так ризикувати.

— А, — промовив я.

Знову запала тиша, тепер уже довша.

— Як ти мене вб’єш? — запитав я.

— Тобі не варто це знати, — сказав він.

— Так. Мабуть, не варто.

— Піранезі, не думай про це. Роби так, як я тобі сказав. За всяку ціну уникай 16 — і проблем у нас не буде.

— А чому ти не збожеволів? — запитав я.

— Що?

— Ти розмовляв із 16. Чому ти не збожеволів?

— Я вже казав тобі. У мене є певні способи самозахисту. До того ж, — мовив він, сумовито скрививши рота, — не можна сказати, ніби я геть невразливий. Бог свідок, зараз я через усе почуваюся напівбожевільним.

Ми знову поринули в мовчання. Гадаю, ми обидва перебували у стані шоку. А тоді Однодумець дещо натужно всміхнувся й постарався прибрати більш нормального вигляду. Йому блиснула думка.

— Звідки ти знав? — запитав він.

— Що? — промовив я.

— Здається, ти казав… Ти неначе казав, буцімто вже знаєш, що 16 тебе шукає. Саме тебе. Але як? Як ти міг це знати?

З його обличчя я зрозумів, що він намагається це збагнути.

Тепер настав час розповісти йому про Пророка. Слова вже крутилися на язиці. Я завагався й відповів:

— Це було мені відкрито. Будинком. Знаєш, як до мене приходять ці одкровення?

— А. Так. Авжеж. А що ти хотів мені сказати? Ти казав, що маєш розповісти мені дещо важливе.

Знову коротка пауза.

— Я бачив, як у Нижніх Залах, яких можна дістатися з Вісімнадцятого Вестибюля, плавав восьминіг, — відповів я.

— А, — промовив Однодумець. — Справді? Гарно.

— Таки гарно, — погодився я.

Однодумець глибоко вдихнув.

— Отже!.. Тримайся подалі від 16! І не божеволій! — Він усміхнувся мені.

— Можеш бути певен, що я триматимуся подалі від 16, — відповів я. — І не збожеволію.

Однодумець поплескав мене по плечу і сказав:

— Чудово.

Моя реакція на заяву Однодумця про те, що за певних обставин йому, можливо, доведеться мене вбити

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ П’ЯТОГО ДНЯ СЬОМОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Мені пощастило! Я мало не розповів Однодумцеві про Пророка! А тоді він (Однодумець) сказав би: «Чому ти розмовляв із Незнайомцем, хоча пообіцяв мені, що не будеш? Невже не подумав, що це може бути 16?».

І як я відповів би? Я ж дійсно подумав, що то 16, коли розмовляв із ним. Дійсно порушив обіцянку, дану Однодумцеві. Цьому немає виправдання. Дякувати Будинку, що я йому не сказав! У кращому разі він вирішив би, що я не гідний довіри. У найгіршому це ще більше спонукало б його вбити мене.

І все ж я не можу не думати, що, якби ситуація склалася навпаки й Шістнадцята Особа загрожувала психічному здоров’ю Однодумця, я не став би вбивати його аж так одразу. Чесно кажучи, не думаю, що взагалі захотів би його вбити: сама думка про це мені осоружна. Ясна річ, я спершу спробував би дещо інше — скажімо, знайти ліки від його божевілля. Але Однодумець відзначається доволі негнучкою вдачею. Як на мене, стверджувати, що це недолік, занадто, але така риса однозначно є.

Я змінюю зовнішність в очікуванні приходу 16

ЗАПИС ВІД ПЕРШОГО ДНЯ ВОСЬМОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Просто зараз я тренуюся ховатися від 16.

«Уяви, — кажу я собі, — що ти тільки-но побачив декого — 16! — у Двадцять Третій Південно-Східній Залі. А тепер сховайся!»

Тоді я хутко й безшумно біжу до Стіни й заскакую в Прогалину між двома Статуями. Втискаюся в неї й залишаюся нерухомим і мовчазним. Учора до Зали, в якій я ховався, влетів канюк, шукаючи дрібніших птахів, аби поїсти. Він облетів Залу по колу й сів на Статую Чоловіка та Хлопчика, що наносять на мапу Зорі. Просидів там пів години, та мене не зауважив.

Мій одяг ідеально підходить для маскування. Коли я був молодший, у мене були сорочки та штани різних кольорів: блакитні, чорні, білі, сірі, оливково-брунатні. Одна сорочка мала дуже гарний вишнево-червоний колір. Але все це вицвіло — від барв залишилися тільки тіні. Усе тепер має нічим не примітний і невиразний сірий колір, який зливається із сірістю й білизною мармурових Статуй.

Зате моє волосся — це інша річ. Впродовж багатьох років, поки воно відростало, я вплітав у нього гарні речі, які знаходив або виготовляв: морські мушлі, коралові намистини, перли, крихітні камінці та цікаві риб’ячі кістки. Чимало з цих дрібних прикрас яскраві, блискучі й мають привабливі кольори. Всі вони цокотять, коли я ходжу чи біжу. Тож минулого тижня я від полудня до вечора прибирав їх усі. Це було непросто, а часом і боляче. Свої прикраси я поклав у прекрасну коробку з зображенням восьминога, де раніше містилися мої черевики. Коли 16 повернеться до своїх Зал, я вдягну прикраси знову: без них почуваюся дивовижно оголеним.

Покажчик

ЗАПИС ВІД ВОСЬМОГО ДНЯ ВОСЬМОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Я звик

1 ... 20 21 22 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піранезі, Сюзанна Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піранезі, Сюзанна Кларк"